Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з». Дитина з інвалідністю, а не інвалід. Хлопчик з аутизмом, а не аутист. Дитина з синдромом Дауна, а не даун.
- Що це таке з хлопчиком? Чому він такий великий, а на візочку?
- Це хлопчик з інвалідністю.
- Що таке інвалідність?
- Інвалідність – це коли людина не може робити певні речі, які можемо робити ми з тобою. Наприклад, людина з дитячим церебральним паралічем не може ходити (або їй дуже важко) чи бігати. Тому їй потрібен візок, щоб пересуватись. Людина зі слабким слухом дуже погано чує всі звуки, мову, музику. Людині з аутизмом важко спілкуватися з іншими людьми і знаходити друзів.
Краще уникати слова «хвороба», «хворий». В дитячій уяві хвороба – це коли ти в ліжку, з термометром і чаєм. Вона має початок та кінець. Крім того, майже всі ці стани не вважаються хворобою з медичної точки зору. Люди з інвалідністю дещо відрізняються генетично або морфологічно. Наприклад, синдром Дауна – не хвороба, а хромосомна аномалія. А ще люди з інвалідністю так само можуть хворіти різними хворобами, як і люди без неї.
- Інвалідність може бути різною. Буває явна – коли її видно. Наприклад, якщо в дитини дитячий церебральний параліч. Або неявна – коли інвалідність не видно одразу. Наприклад, це аутизм. Діти з аутизмом виглядають так само, як і діти без. Але вони мають свою особливу поведінку. Можуть сильно засмутитись і голосно це проявляти. Або їх дратує, коли навколо багато шуму. Це не означає, що вони невиховані. Просто їм буває важче себе контролювати.
Пам’ятайте, що не варто вживати слова «даун», «дебіл», «олігофрен» та інші подібні їм для негативної характеристики людини. Тому що це назви медичних діагнозів.
2. Чому?
- Чому виникає інвалідність? – це буде наступне очікуване питання від дитини. Чому в хлопчика аутизм? Чому в дівчинки з’явилась інвалідність?
Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, наведу таку аналогію. Я навчаю англійській мові дітей від найменшого віку до 10 років. З школярами 1-4 класів ми починаємо вивчати граматику. Як пояснити дітям, чому дієслова третьої особи однини в англійській мають закінчення -s? Ніяк. Я ніяк це не пояснюю, тому що тут не може бути ніякого пояснення. Так просто є. Так склалось. Такі правила мови. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність.
(Цікаво, що у випадку з англійською пояснення «так просто є» дітям майже завжди достатньо: «А, ну є, так є». На відміну від дорослих, які марно намагаються знайти логіку в іноземній граматиці J.
3. Бачити насамперед дитину, а не інвалідність
Є чудовий французький мультфільм про Анатоля та його каструльку. Анатоль постійно носить з собою каструльку. Ніхто не знає, чому вона з’явилась. Вона була з ним завжди. Це виглядає дивно, і тому діти не прагнуть гратися з Анатолем. Анатоль був би щасливий позбутися каструльки, але не може. Йому сумно. Але одного разу він знайомиться з дівчиною, яка навчає його жити з каструлькою. Виявляється, що хоча й каструлька створює певні незручності, Анатоль може гратися та радіти, як будь-хто інший.
- В які ігри грають діти з інвалідністю, як гадаєте? – запитала я в дітей. – Чи потрібні дітям з інвалідністю спеціальні іграшки?
Діти задумались, і дехто невпевнено сказав, що напевно так, потрібні…
- А насправді ні. Діти з інвалідністю граються в ті ж самі ігри, що й діти без інвалідності. Так само люблять Лего, ляльки, футбол або ігри на планшеті. Через інвалідність їм може бути складно робити деякі речі. Або це може займати більше часу. Але їм не потрібні спеціальні ігри та спеціальні іграшки.
Бачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).
Каструлька Анатоля завжди на видноті й часом створює йому незручності.
Діти одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих.
Деякі прояви інвалідності можуть збентежити – сильні емоції, дивні звуки. Тоді варто заспокоїти дитину і без драматизації пояснити, що відбувається. Своїм спокоєм і готовністю допомогти ви продемонструєте дитині найкращу модель поведінки.
- Дівчинка плаче, тому що втомилась. Їй важко заспокоїтись. Давай відійдемо і не будемо заважати мамі заспокоїти її.
Дуже важливо акцентувати увагу на тому, що нас об’єднує. Що ми маємо спільного.
- Всі люди різні і всі чимось несхожі на інших. Кожна людина має свої особливості. Дивися, в тебе хвилясте волосся, а в мене – пряме. Ти бігаєш, а Тимко пересувається на візочку. Це нормально – бути різними. Це навіть класно! Адже тоді нам цікаво дружити і щось дізнаватись про інших людей.
- Ми різні, але ми всі любимо дивитися мультики. Давай дізнаємось, які мультики любить дівчинка?
- Тимко має інвалідність і їздить на візочку. Він любить грати в баскетбол, так само, як ти. Йому важче це робити, ніж тобі. Тому що він не може (так швидко) бігати. Але він може так само влучно закидати м’яч у сітку.
4. Підтримувати, а не жаліти
Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.
Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.
Я знаю, що тобі важко. Я поруч, щоб допомогти, якщо тобі буде потрібно.
Коли я готувалась до заняття про інвалідність з дітьми, я раптом усвідомила одну річ. Що коли веду розмову про таких людей, читаю про них, дивлюся відео, моє обличчя несвідомо стає жалісливим. Прагнення пожаліти, а не підтримати, дуже міцно засіло десь у мене всередині.
Якщо ви так само одягаєте «жалісливе обличчя», це не ваша провина. Це результат стигматизації інвалідності, яка довго панувала в нашому оточенні.
Трохи самоконтролю, і цього жалісливого ставлення можна позбутися. Передавати його дітям тим більше не варто. Тому що – див. пункт 3 – треба бачити насамперед дитину, а не інвалідність. І ми маємо вчитися говорити з нашими дітьми про це так само звичайно і спокійно, як і на будь-які інші теми.
Це нормально – співчувати батькам, які виховують дитину з інвалідністю. Бо їм справді треба докладати дуже багато зусиль. Бачити та цінувати ці зусилля, допомагати, якщо потрібно, відзначати перемоги, разом сумувати через невдачі – це все теж розмова на рівних.
Не потрібно винаходити якусь особливу поведінку. Достатньо звичайного спілкування «як завжди». З друзями – дружити, з приятелями – перекидатись привітами, незнайомцям – посміхатись.
5. Дізнаватись більше
Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.
- Чи можна заразитись інвалідністю? Чи буде в мене інвалідність, якщо я пограюся з такою дитиною?
- Ні. Інвалідність не може передатись іншій людині. Можеш через це не хвилюватись.
Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси.
для формування соціального здоров’я дитини
1. Формуйте в дитини навички самообслуговування. Не поспішайте з
допомогою, надавайте дитині можливість самій упоратися із завданням.
2. Заохочуйте ігри з іншими дітьми, розширюйте коло спілкування з
дорослими. Влаштовуючи родинні свята, запрошуйте друзів дитини, активізуйте їх
участь у святі. Проводьте конкурси, ігри, що вимагають спільної діяльності
дітей, уміння домовлятися, поступатися, розподіляти ролі.
3. Уважно слухайте дитину, коли вона з вами розмовляє. Таким чином
вчіть її поважати співрозмовника, встановлювати дружні стосунки з іншими
людьми. Не залишайте без відповіді її запитання і прохання. Якщо немає
можливості виконати прохання, пояснюйте причину відмови. Пропонуйте альтернативу.
4. Говоріть з дитиною, як із дорослою людиною, про події, що стосуються
її, родини друзів. Обговорюйте конфліктні ситуації, що склалися в дитячому
садку, у дворі. Знаходьте шляхи виходу з конфлікту. При цьому звертайтеся до
власного досвіду дитини, наводьте приклади з книг, телепередач.
5. Читайте дитині твори соціально-морального змісту (В. Бірю- ков “Добрі слова”, М. Стельмах “Через кладку”, В. Сухомлинський “Сильний і мужній” тощо). Турбуйтеся про те, щоб у неї були нові враження. Аналізуйте прочитане, акцентуючи увагу на позитивних і негативних рисах характеру героїв, їхніх учинках
6. Займайтеся з дитиною спільною творчою діяльністю: грайтеся, малюйте, майструйте. Закріплюйте знання профізичну, психічну та соціальну сфери здоров'я.
Як батькам навчити дитину хороших манер
Простими словами про те, як працює
ненасильницьке спілкування
Під час конфліктів у сім’ї, з друзями чи на
роботі ми схильні узагальнювати та оцінювати іншу сторону. Це відразу викликає
опір і захист у відповідь, і вас просто перестають чути. Ненасильницьке
спілкування пропонує інший спосіб донесення своєї думки: не оцінювати, а
говорити про факти, особисті почуття й потреби, висловлювати прохання замість
вимоги. Як це працює на практиці?*
Що таке ненасильницьке спілкування
Це підхід до спілкування, який створив психолог
Маршалл Розенберг. Часто конфлікти виникають через непорозуміння, а мова
ненасильницького спілкування – це мистецтво розуміти, що тобі потрібно й чого
ти хочеш від іншої людини, та висловити свої потреби в безпечній для неї формі.
Це мова розслабленості, яка вчить нас говорити про те, що є всередині: почути
себе та прокомунікувати. Ненасильницьке спілкування – це коли інтереси всіх
сторін задоволені.
Ненасильницьке спілкування вчить розпізнавати як
свої потреби так і чужіНавіщо це мені потрібно?
Коли ми розуміємо потреби одне одного, в нас
більше шансів зійтися на чомусь і не зіпсувати стосунки. Пари часто приходять
на консультації і починають нещадно одне одного звинувачувати: від «ти ніколи
не виносиш сміття» до «ти взагалі мене не любиш», «ти мені все життя зіпсував».
Усе це оцінки та узагальнення, а не факти.
Принципи ненасильницької комунікації вчать, що
насамперед треба говорити про факти без оцінок. Не «ти мене не поважаєш», а
«вчора і сьогодні ти не помив посуд і не застелив ліжко, як ми домовлялися». Це
факт, з яким інша людина може погодитися.
Другий крок – сказати про свої почуття.
Наприклад, «коли ти так робиш, я починаю гніватися, мене це засмучує».
За цими почуттями завжди стоїть якась потреба.
Вона не в тому, щоб партнер помив посуд чи виніс сміття, потреба може полягати
в тому, щоб бути почутим, відчувати любов – у кожного вона своя. Найголовніше –
помітити це в собі, а не одразу розкидатися судженнями та узагальненнями.
Часто ми не знаємо, як сказати щось ненасильницькою
мовою, тому вирішуємо мовчати, бо нам незручно. Наприклад, ситуація: дівчина
сидить у вагоні метро, розпущене волосся іншої пасажирки падає їй на плече.
Літо, у вагоні спекотно. Але дівчина не знає, як висловити своє роздратування
так, щоб не образити людину, і мовчить, чекає, поки та помітить сама.
Роздратування зростає. Через п’ять зупинок дівчина з розпущеним волоссям різко
повертається до нашої знайомої та роздратовано питає: «Може, ви вже нарешті
приберете свою сумку з моїх колін?». У жодної з них не було навички сказати про
те, що не влаштовує, способом, який був би приємним для обох сторін.
Ненасильницьке спілкування вчить розпізнавати і
свої потреби, і потреби інших. Коли ми відмовляємося від ярликів та оціночних
суджень, виявляється, що інші люди так само, як ми, мають почуття та потреби.
Розенберг пише, що нас навчили думати категоріями «правильно-неправильно» з
огляду на наявність ворога. І коли ми дивимося на іншу людину як на ворога, то
починаємо використовувати мову суджень.
Розенберг пропонує таку метафору: мова суджень –
це мова шакала, а ненасильницьке спілкування – це мова жирафа. Суть
ненасильницької комунікації не тільки в тому, щоб вміти говорити мовою жирафа
(екологічно висловити свої потреби і почуття), а й у тому, щоб вміти перекласти
мову шакала мовою жирафа. Тобто побачити за неприємними словами іншої людини
потребу.**
Наприклад, хлопець з дівчиною йдуть разом у
кіно, при зустрічі він каже їй: «У тебе з’явилися прищі». Вона може сприйняти
це як критику, образитися і закритися, а може спробувати зрозуміти його потребу
й уточнити: «Чому ти так кажеш? Ти турбуєшся про моє здоров’я?». Таким чином
ненасильницьке спілкування вчить відходити від суджень правильно-неправильно,
добре-погано, а дивитися у суть речей.
Ненасильницьке спілкування – це коли інтереси
всіх сторін задоволені
Уявіть, що між вами й партнером умовна лінія
кордону: є ти і є я. Зазвичай у конфліктах ми кажемо «ти робиш ось так, ти
поганий», а у відповідь людина інстинктивно захищається. Ненасильницьке спілкування
вчить говорити на своїй території, тобто «я відчуваю злість, я засмучуюся».
У такого підходу два складники. По-перше, жодна
доросла людина не має права вчити іншу дорослу людину, як поводитися і жити.
По-друге, коли ми говоримо про себе, людина вмикається емпатично, бо ми
звіряємо свої почуття. Але якщо ми говоримо про неї, вказуємо, що робити, у
людини виникають психологічні щити, вона нас просто не чує.Як практикувати ненасильницьке спілкування
Ідея ненасильницького спілкування звучить гарно,
але на практиці це доволі складно. Якби це було універсальною мовою, наш світ
уже давно став би кращим.
Нас з дитячого садка вчать спілкуватися
«насильницьким» шляхом – з оцінками, осудженням, критикою. Більшість із нас
живе з уявленням: «Якщо я не виграю, то програю». Тому ми звикли просувати свої
інтереси замість того, щоб шукати варіант, за якого виграють обидві сторони.
Усі ці всі кроки ненасильницького спілкування
нелегко тренувати. Коли ти на емоціях у конфлікті, важко спокійно висловити
спостереження, відстежити потреби й емоції. Але це навичка, яку треба
практикувати. Метод ненасильницького спілкування дозволяє перетворити будь-яку
розмову в ефективний і доброзичливий діалог.
До уваги батьків! Трудові права в умовах карантину
У період запровадження карантину та застосування обмежувальних заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), коли через обмеження руху громадського транспорту, міжміського сполучення, тощо працівники не мають можливості дістатися до місця роботи чи у зв’язку з падінням доходів підприємства простоюють або закриваються, до Уповноваженого з прав людини надходять повідомлення про порушення роботодавцями трудових прав працівників.
Які ж трудові права має працівник у період карантину?
Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)». Цим Законом до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про зайнятість» внесено зміни, відповідно до яких працівники під час карантину мають право:
-
працювати на умовах дистанційної (надомної) роботи (стаття 60 КЗпП України).
Дистанційна (надомна) робота – це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.
При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу. Статтею 50 КЗпП встановлена нормальна тривалість робочого часу працівників, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень.
У період запровадження карантину та застосування обмежувальних заходів умова про дистанційну (надомну) роботу встановлюється у наказі (розпорядженні) роботодавця, з яким має бути ознайомлений працівник.
-
працювати на умовах гнучкого режиму робочого часу (стаття 60 КЗпП України).
За погодженням між працівником і роботодавцем для працівника може встановлюватись гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу так і згодом.
Гнучкий режим робочого часу – це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу.
Гнучкий режим робочого часу може передбачати:
1) фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки; при цьому може передбачатись поділ робочого дня на частини;
2) змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;
3) час перерви для відпочинку і харчування.
Облік робочого часу забезпечується роботодавцем.
Гнучкий режим робочого часу, як правило, не застосовується на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, при багатозмінній організації роботи, а також в інших випадках, обумовлених специфікою діяльності, коли виконання обов’язків працівником потребує його присутності в чітко визначені правилами внутрішнього трудового розпорядку години роботи (торгівля, побутове обслуговування населення, вантажно-розвантажувальні роботи, робота транспорту, інше) або коли такий режим є несумісним з вимогами щодо безпечних умов праці.
-
на оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені трудовим договором, за виконання дистанційної (надомної) роботи або роботи на умовах гнучкого режиму робочого часу (стаття 60 КЗпП України).
Виконання дистанційної (надомної) роботи чи застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
-
на оплату часу простою в період оголошення карантину з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (стаття 113 КЗпП України).
-
на відпустку без збереження заробітної плати на період карантину (стаття 84 КЗпП України, стаття 26 Закону України «Про відпустки»)
Звертаємо увагу, що така відпустка надається за згодою сторін трудового договору. Якщо працівник не виявив бажання на оформлення відпустки без збереження заробітної плати на час карантину, роботодавець не має права вимагати від нього написати заяву на таку відпустку.
Крім того слід мати на увазі, що відповідно до пункту 3-1 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» матері або іншій особі (батьку дитини, бабі, діду чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, особі, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одному із прийомних батьків чи батьків-вихователів) надається відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину. Така відпустка надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку. Тобто, роботодавець не має права відмовити зазначеним працівникам у наданні зазначеної відпустки.
Також працівники мають право використати у період карантину:
- невикористані оплачувані щорічні основну та додаткову відпустки, порядок надання яких визначено у статті 10 Закону України «Про відпустки»;
- соціальну додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи(стаття 19 Закону України «Про відпустки»).
- на допомогу по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України (статті 47, 471 Закону України «Про зайнятість населення).
Допомога по частковому безробіттю надається центрами зайнятості застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, за зверненням роботодавця для її виплати працівникам.
Сума допомоги по частковому безробіттю надається роботодавцям із числа суб’єктів малого та середнього підприємництва за період проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, та у разі відсутності у роботодавця заборгованості з виплати заробітної плати та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Карантин не може бути підставою для звільнення.
Під час карантину спостерігаються випадки, коли роботодавці змушують працівників писати заяви на звільнення за власним бажанням. Такі дії роботодавця є незаконними.
Законодавством про працю не передбачено підстав для звільнення працівника у період карантину або обмежувальних заходів. Тому, якщо у працівника не має бажання звільнитись з роботи, йому слід відмовитись від написання такої заяви. У протилежному випадку, коли працівник буде вважати звільнення незаконним і звернеться до суду з позовом про поновлення на роботі, йому буде вкрай важко довести факт примушування з боку роботодавця до написання заяви про звільнення за власним бажанням.
Незалежно від введення карантину або обмежувальних заходів, трудовий договір може бути розірваний лише з підстав, прямо визначених Кодексом законів про працю України або іншими спеціальними Законами, зокрема Законом України «Про державну службу».
У разі, якщо у період карантину у працівника виникли обставини, зумовлені неможливістю продовжувати роботу,то трудовий договір у будь-який час може бути припинений за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України) або розірваний за власним бажанням працівника (стаття 38 КЗпП України).
Трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадках, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України.
Що необхідно знати працівнику у випадку звільнення з роботи?
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок.
У разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Після звільнення громадянин має право на соціальний захист на випадок безробіття.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2020 р. № 244 внесено зміни до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, а саме:
- Державному центру зайнятості надано право у період встановлення карантину визначати особливості реєстрації, перереєстрації безробітних, надання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю, відмінні від встановленого порядку.
- у період встановлення карантину реєстрація безробітного здійснюється з першого дня після подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного за формою, визначеною Державним центром зайнятості. Призначення виплати допомоги по безробіттю у такому разі здійснюється з першого дня реєстрації безробітного.
- після завершення карантину безробітний зобов’язаний протягом 10 робочих днів подати центру зайнятості перелік документів, визначених пунктами 17-19 цього Порядку. Такий період може бути продовжений з урахуванням поважної причини, передбаченої пунктом 28 цього Порядку(зокрема, хвороби громадянина, смерті членів його сім'ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років тощо). У такому разі документи подаються до центру зайнятості на наступний день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв’язку з поважною причиною.
За інформацією розміщеною на офіційному сайті Державного центру зайнятості всі консультації, пов’язані з отриманням соціальних послуг та матеріального забезпечення, надаються різними способами дистанційної комунікації.
Громадяни, які виявили намір отримати статус безробітного, подають заяву про надання/поновлення статусу безробітного та заяву про призначення/поновлення допомоги по безробіттю у такі способи:
-у скриньку для кореспонденції, що розташована при вході до центру зайнятості;
-через електронну пошту центру зайнятості.
-нарахування допомоги по безробіттю здійснюється без відвідування безробітним центру зайнятості у разі підтвердження ним телефоном наміру перебувати на обліку у службі зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю й інші соціальні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.
- працювати на умовах дистанційної (надомної) роботи (стаття 60 КЗпП України).
- працювати на умовах гнучкого режиму робочого часу (стаття 60 КЗпП України).
- на оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені трудовим договором, за виконання дистанційної (надомної) роботи або роботи на умовах гнучкого режиму робочого часу (стаття 60 КЗпП України).
- на оплату часу простою в період оголошення карантину з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (стаття 113 КЗпП України).
- на відпустку без збереження заробітної плати на період карантину (стаття 84 КЗпП України, стаття 26 Закону України «Про відпустки»)
Фрося розповість нам, як не боятися віруса. Не хворійте!
На наступний день, коли все повторилося знову, він вийшов на вулицю, велів мені і няні йти додому, а сам узяв дівчинку, яка несамовито брикалася і кричала, на руки, вніс її в під’їзд, поклав на підлогу, а сам увійшов до квартири і закрив двері.
Спочатку з під’їзду неслися відчайдушні крики, але поступово вони стали стихати – адже глядачів не було! – І, нарешті, зовсім припинилися. Коли настала тиша, батько вийшов у під’їзд, спокійно допоміг доньці піднятися з підлоги і, мовчки, привів її додому. Він не сказав їй жодного слова. Вмивши, він відпустив її до няні, яка збиралася її годувати.
Це повторювалося кілька днів поспіль, з тією тільки різницею, що декілька разів Асю забирала з під’їзду сусідка з квартири навпроти і приносила її нам через чорний хід, з двору. Батько невідступно слідував своєму методові, і був цілком нагороджений – поступово все припинилося, і повернення з прогулянки стало проходити спокійно. Якщо ж Ася влаштовувала скандал у будинку, падала на підлогу, била ногами по підлозі, кричала, тато вимагав, щоб всі вийшли з кімнати, а сам, залишившись з нею, не звертав на неї ніякої уваги, роблячи вигляд, що чимось дуже зайнятий , поглинений.
Коли вона заспокоювалася, він, знову-таки мовчки, допомагав їй піднятися з підлоги і вів вмиватися. Він ніколи їй при цьому нічого не говорив, мабуть, вважаючи, що вона в такому збудженні, що все одно не в змозі почути і усвідомити сказане. Як би там не було, але обраний ним метод цілком виправдав себе – істерики і скандали поступово припинилися …
● він зберігав спокій і неучасть у демонстрації (іноді йшов),
● був уважний і співчутливо допомагав після припинення сцени (допомагав піднятися, вмитися),
● нічого не говорив під час і після істерики,
● був послідовний, не відходив від своєї «методики».
Комментариев нет:
Отправить комментарий