активностей з їх реалізації. Робіть це не поспішаючи – у вас іще кілька тижнів попереду!

Рекомендації батькам щодо взаємин з дитиною із особливими потребами

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

· Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

· Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

· Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

· У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

· Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

· У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

· Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

· Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

· Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

· Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

· Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.

Особлива дитини - особливий підхід

Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів. Дитина почала пізніше гулити, тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити.

До трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів.

З іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка.

Дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їхнього змісту, погано заучує вірші.

В поведінці дитини є моменти, які вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас міняється настрій.

Ви бачите ці вади, але у Вас десь жевріє надія, що дитина переросте і буде такою як і всі.

Педагоги садочку радять Вам відвідувати інший, спеціальний сад, де вашій дитині буде краще.

Що ж не так з дитиною? Чим пояснити її стан? Це стан, при якому спостерігається стійке, незворотне порушення пізнавальної діяльності, що зумовлюється органічним ураженням головного мозку.

Цим і пояснюються особливості вашої дитини. У нас особлива дитина, яка потребує особливої уваги!

Шановні батьки!

- Усвідомте, що виховання та навчання дитини – це довгий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

- Дотримуйтеся режиму.

- Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів.

- Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

- Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі.

- Заохочуйте навіть незначні досягнення вашої дитини.

- Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

- Ніколи не висловлюйте свої думки щодо педагогів в присутності своєї дитини.

Прийміть до уваги такі поради:

- Любіть та оберігайте свою дитину.

- Не чекайте, що вона буде такою, як Ви, або такою, як Ви хочете.

- Допоможіть їй стати самою собою.

- Будьте добрим прикладом для своєї дитини.

- Не мовчіть зі своєю дитиною; грайтеся з нею, працюйте з нею, розмовляйте з нею.

- Не принижуйте гідності своєї дитини.

- Привчайте дитину до порядку, навчайте бути слухняною, не відкладайте зауваження «на потім».

- Чекайте від дитини тільки таких умінь та оцінок, на які вона здатна.

- Пам’ятайте про велику силу похвали, не чіпляйте на дитину «ярликів».

- Піклуйтеся про створення комфортних умов для розвитку вашої дитини.

Я – особлива дитина!

Любіть мене!

Мені необхідний особливий підхід:

- Своєчасні та систематичні спостереження і лікування у лікарів-фахівців.

- Мені найкраще відвідувати спеціальний заклад, де зі мною будуть займатися вчителі-дефектологи.

- У мене повинні бути гарні, розвиваючі іграшки.

- До мене потрібний індивідуальний підхід.

- Розвивати і навчати мене необхідно повільно на короткотривалих заняттях, часто повторювати і повільно ускладнювати навчальний матеріал.

- Якщо я втомився – дайте мені невеликий відпочинок, або займіть мене чимось іншим.

- Не вимагайте від мене більше, ніж я можу.

Ви запланували дитину, чекаєте або вже народили її? Ознайомтесь, будь ласка, із змістом цієї пам’ятки:

- Згадайте, які хвороби перенесли Ви і ваші найближчі родичі.

- Чи були у вашій родині такі, у яких пізно з’явилося мовлення, були труднощі з навчанням у школі?

- Як часто у вашій родині вживають алкогольні напої, наркотичні речовини? Чи палите Ви? А, може, хтось із вас ВІЛ-інфікований?

- Мами! Пригадайте, як протікала ваша вагітність?

- Можливо, в перші три місяці Ви перехворіли респіраторними, інфекційними захворюваннями, або у вас був хламідіоз?

- Чи є у Вас звичка палити, зловживати алкоголем, вживати медпрепарати без призначення лікаря?

- Можливо у Вас була загроза викидня? Анемія плода? Ви падали, або травмували живіт?

- Як відбувалася у вас родова діяльність: проводилася стимуляція пологів, чи це були важкі, затяжні, або стрімкі пологи?

- Ваша дитина народилася за допомогою кесаревого розтину, накладання щипців?

- Коли закричала дитина?

- Чи знаходилась вона якийсь час у барокамері?

- Чи могла дитина самостійно смоктати?

- Можливо, були ще якісь особливості, на котрі необхідно звернути увагу?

Батьки!

- До народження дитини ведіть здоровий спосіб життя: не вживайте алкоголь та наркотики, не паліть.

- Якщо Ви хворіли інфекційними хворобами, маєте хронічні захворювання, отримайте консультацію у лікаря-спеціаліста щодо народження здорової дитини.

- З літератури ознайомтеся з розвитком та становленням психічних процесів (увага, пам’ять, мислення, мовлення) та нормою раннього фізичного розвитку дитини.

- Будь які відхилення у психічному, фізичному розвитку дитини від норми потребують Вашої уваги.

- Не бійтеся звернутися до лікаря-фахівця: невролога, психіатра, які нададуть Вашій дитині фахову допомогу.

- Хай дитина відвідує той дитячий заклад, де найбільше розвинуть її здібності.

Простими словами про те, як працює ненасильницьке спілкування

Під час конфліктів у сім’ї, з друзями чи на роботі ми схильні узагальнювати та оцінювати іншу сторону. Це відразу викликає опір і захист у відповідь, і вас просто перестають чути. Ненасильницьке спілкування пропонує інший спосіб донесення своєї думки: не оцінювати, а говорити про факти, особисті почуття й потреби, висловлювати прохання замість вимоги. Як це працює на практиці?*
Що таке ненасильницьке спілкування
Це підхід до спілкування, який створив психолог Маршалл Розенберг. Часто конфлікти виникають через непорозуміння, а мова ненасильницького спілкування – це мистецтво розуміти, що тобі потрібно й чого ти хочеш від іншої людини, та висловити свої потреби в безпечній для неї формі. Це мова розслабленості, яка вчить нас говорити про те, що є всередині: почути себе та прокомунікувати. Ненасильницьке спілкування – це коли інтереси всіх сторін задоволені.
Ненасильницьке спілкування вчить розпізнавати як свої потреби так і чужі
Навіщо це мені потрібно?
Коли ми розуміємо потреби одне одного, в нас більше шансів зійтися на чомусь і не зіпсувати стосунки. Пари часто приходять на консультації і починають нещадно одне одного звинувачувати: від «ти ніколи не виносиш сміття» до «ти взагалі мене не любиш», «ти мені все життя зіпсував». Усе це оцінки та узагальнення, а не факти.
Принципи ненасильницької комунікації вчать, що насамперед треба говорити про факти без оцінок. Не «ти мене не поважаєш», а «вчора і сьогодні ти не помив посуд і не застелив ліжко, як ми домовлялися». Це факт, з яким інша людина може погодитися.
Другий крок – сказати про свої почуття. Наприклад, «коли ти так робиш, я починаю гніватися, мене це засмучує».
За цими почуттями завжди стоїть якась потреба. Вона не в тому, щоб партнер помив посуд чи виніс сміття, потреба може полягати в тому, щоб бути почутим, відчувати любов – у кожного вона своя. Найголовніше – помітити це в собі, а не одразу розкидатися судженнями та узагальненнями.
Часто ми не знаємо, як сказати щось ненасильницькою мовою, тому вирішуємо мовчати, бо нам незручно. Наприклад, ситуація: дівчина сидить у вагоні метро, розпущене волосся іншої пасажирки падає їй на плече. Літо, у вагоні спекотно. Але дівчина не знає, як висловити своє роздратування так, щоб не образити людину, і мовчить, чекає, поки та помітить сама. Роздратування зростає. Через п’ять зупинок дівчина з розпущеним волоссям різко повертається до нашої знайомої та роздратовано питає: «Може, ви вже нарешті приберете свою сумку з моїх колін?». У жодної з них не було навички сказати про те, що не влаштовує, способом, який був би приємним для обох сторін.
Ненасильницьке спілкування вчить розпізнавати і свої потреби, і потреби інших. Коли ми відмовляємося від ярликів та оціночних суджень, виявляється, що інші люди так само, як ми, мають почуття та потреби. Розенберг пише, що нас навчили думати категоріями «правильно-неправильно» з огляду на наявність ворога. І коли ми дивимося на іншу людину як на ворога, то починаємо використовувати мову суджень.
Розенберг пропонує таку метафору: мова суджень – це мова шакала, а ненасильницьке спілкування – це мова жирафа. Суть ненасильницької комунікації не тільки в тому, щоб вміти говорити мовою жирафа (екологічно висловити свої потреби і почуття), а й у тому, щоб вміти перекласти мову шакала мовою жирафа. Тобто побачити за неприємними словами іншої людини потребу.**
Наприклад, хлопець з дівчиною йдуть разом у кіно, при зустрічі він каже їй: «У тебе з’явилися прищі». Вона може сприйняти це як критику, образитися і закритися, а може спробувати зрозуміти його потребу й уточнити: «Чому ти так кажеш? Ти турбуєшся про моє здоров’я?». Таким чином ненасильницьке спілкування вчить відходити від суджень правильно-неправильно, добре-погано, а дивитися у суть речей.
Ненасильницьке спілкування – це коли інтереси всіх сторін задоволені
Уявіть, що між вами й партнером умовна лінія кордону: є ти і є я. Зазвичай у конфліктах ми кажемо «ти робиш ось так, ти поганий», а у відповідь людина інстинктивно захищається. Ненасильницьке спілкування вчить говорити на своїй території, тобто «я відчуваю злість, я засмучуюся».
У такого підходу два складники. По-перше, жодна доросла людина не має права вчити іншу дорослу людину, як поводитися і жити. По-друге, коли ми говоримо про себе, людина вмикається емпатично, бо ми звіряємо свої почуття. Але якщо ми говоримо про неї, вказуємо, що робити, у людини виникають психологічні щити, вона нас просто не чує.
Як практикувати ненасильницьке спілкування
Ідея ненасильницького спілкування звучить гарно, але на практиці це доволі складно. Якби це було універсальною мовою, наш світ уже давно став би кращим.
Нас з дитячого садка вчать спілкуватися «насильницьким» шляхом – з оцінками, осудженням, критикою. Більшість із нас живе з уявленням: «Якщо я не виграю, то програю». Тому ми звикли просувати свої інтереси замість того, щоб шукати варіант, за якого виграють обидві сторони.

Усі ці всі кроки ненасильницького спілкування нелегко тренувати. Коли ти на емоціях у конфлікті, важко спокійно висловити спостереження, відстежити потреби й емоції. Але це навичка, яку треба практикувати. Метод ненасильницького спілкування дозволяє перетворити будь-яку розмову в ефективний і доброзичливий діалог.

Як говорит із дитиною про насильство на телебаченні та в кіно.

Діти мають нездоланно сильну цікавість. Насильство у ЗМІ може бути дуже привабливим для них. Іноді навіть під час сімейної трапези дитина може стати свідком насильства, що показують по телебаченню. Але не тільки ЗМІ слід звинувачувати.

Обов’язок батьків слідкувати, що дивляться їхні діти.

Етапи здійснення:
1. Діти повинні знати, що секс, який вони бачать по телевізору або в відеоіграх є вигадкою. Ніколи не забувайте про батьківський контроль за тим, що діти дивляться.
2. Показуйте дітям, що фантастика, яку показують по телевізору не є дійсністю. У реальному житті не існує безсмертних. Зброя вбиває і ситуації показані в фільмі вигадки. Пам’ятайте, що діти люблять ідентифікувати себе з героями фільмів.
3. Не дозволяйте вашим дітям «рости» занадто швидко. Вчіться їх слухати. Говоріть з ними. Не дайте їм увійти у віртуальний світ, де все начебто прекрасно.
4. Обговорюйте гострі питання зі своїми дітьми. Робіть це з гумором але без сарказму. Діти люблять перевіряти батьків, коли мова заходить про секс або насильство. Вони хочуть вас спровокувати. Не конфліктуйте з ними. Замість цього робіть смішні коментарі і ви відійдете від конфлікту. Таким чином ви матимете більше змоги налагодити діалог, поговорити про секс і насильство у ЗМІ.
5. Діти чутливі до того, що вони бачать і чують. Вони не дурні. Якщо ви не хочете, щоб вони бачили щось небезпечне для їх психіки поясніть їм це.

РІЗНИЦЯ МІЖ ІНАКШІСТЮ ТА РІЗНОМАНІТНІСТЮ

Говорити про те, що всі різні, потрібно як про будь-які речі. Люди бувають різними, з різним кольором шкіри, організацією нервової системи, з різними можливостями. Це про різність, а не інакшість.

Коли ми говоримо про інакшість, це має такий вигляд: зі мною все ок, а от ті – інакші, значить із ними щось не так. Саме слово “інакшість” у собі ховає, хоча прямо не говориться, певну неокейність (від слова “ок”, – ред.). У цьому проблема.

Коли ж ми говоримо про те, що ми різні, тоді обговорення багатьох тем дається легше. Ми не протиставляємо себе нікому, не говоримо, що хтось не такий, як я. Ми говоримо про те, що люди можуть бути різними – і це нормально. Це так само, як ми говоримо, що яблука можуть бути зелені, червоні, жовті.

Моя знайома, яка мешкає в США, прислала моїй дитині книжку, і ми дуже дивувалися її вибору. Її назва – “Під твоєю шкірою”. Це книжка про проблеми расизму. Сенс у тому, що якщо ми знімемо шкіру – то всі будемо однаковими під нею.

Потім, коли колега приїхала сюди зі своїм другом, то ми побачили, що він темношкірий. Це була свого роду підготовка. Моя дитина абсолютно природно і спокійно на це відреагувала.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РІЗНІСТЬ

Візьмемо за приклад гіперактивність. У початкових класах можна говорити з дітьми про те, що багато однолітків мають таку нервову систему, яка робить їх більш швидкими і кмітливими, але при цьому їм важче себе тримати в руках, на чомусь зосередитись. Тобто, у них, як і в кожного з нас, є сильні і слабкі сторони.

Так само можна говорити про дітей з аутизмом. Тобто ми маємо знати про те, що світ – різний.

Запитання можуть винуватии і про те, як з’являються діти в сім’ї. Адже є різні способи: є діти, яких народили їхні біологічні мами, а є діти, які прийшли в цю родину. Вони чекали, доки їхня справжня мама знайде їх.

Тож просто варто розповісти про те, що так буває. Це можна робити в будь-якому віці, але відповідно до віку ми простіше будуємо речення, намагаємося пояснити зрозумілими дитині поняттями.

Особливих секретів немає. Якщо ми, дорослі, самі не думаємо, що це щось ненормальне, те, що виходить за межі, дуже інакше, – тоді немає жодної проблеми, як і коли про це говорити з дітьми.

КОЛИ ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РІЗНІСТЬ

Варто говорити про ці речі, коли в дитини є потреба. Наприклад, дитина бачить, що є родини, у яких є тато й мама, а є ті, у яких є лише мама або мама й бабуся. Якщо дитина запитує, то ми їй говоримо: “Сім’ї бувають різними”.

Треба бути уважними до того, що актуально для дитини. Вона сама може проявляти цікавість до певної теми: або звертати увагу на певні аспекти, або прямо запитувати.

Якщо ми бачимо, що дитина заглядається на вагітних і ставить запитання, то час про це розповісти. Якщо ми розуміємо, що дитина йде в школу й у неї, наприклад, будуть чорношкірі однокласники, то про це варто розповісти. Якщо родина ходить у церкву, а сусіди не ходять, то теж можуть виникнути запитання.

Речі, які ми проговорюємо, мають бути актуальними для дитини. Тобто, бути в її життєвому просторі – дитина може про це прочитати в книжці, побачити у фільмі, звернути увагу в магазині тощо. Світ треба пояснювати тою мірою, як він відкривається для дитини. Або тоді, коли вона перебуває на порозі цих відкриттів, – щоби вона була готова.

Але забігати набагато наперед, коли ще кілька років це питання не буде актуальним, сенсу немає.

Як говорити з дітьми про інвалідність

1. Правильні слова
Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з». Дитина з інвалідністю, а не інвалід. Хлопчик з аутизмом, а не аутист. Дитина з синдромом Дауна, а не даун.
- Що це таке з хлопчиком? Чому він такий великий, а на візочку?
- Це хлопчик з інвалідністю.
- Що таке інвалідність?
- Інвалідність – це коли людина не може робити певні речі, які можемо робити ми з тобою. Наприклад, людина з дитячим церебральним паралічем не може ходити (або їй дуже важко) чи бігати. Тому їй потрібен візок, щоб пересуватись. Людина зі слабким слухом дуже погано чує всі звуки, мову, музику. Людині з аутизмом важко спілкуватися з іншими людьми і знаходити друзів.
Краще уникати слова «хвороба», «хворий». В дитячій уяві хвороба – це коли ти в ліжку, з термометром і чаєм. Вона має початок та кінець. Крім того, майже всі ці стани не вважаються хворобою з медичної точки зору. Люди з інвалідністю дещо відрізняються генетично або морфологічно. Наприклад, синдром Дауна – не хвороба, а хромосомна аномалія. А ще люди з інвалідністю так само можуть хворіти різними хворобами, як і люди без неї.
- Інвалідність може бути різною. Буває явна – коли її видно. Наприклад, якщо в дитини дитячий церебральний параліч. Або неявна – коли інвалідність не видно одразу. Наприклад, це аутизм. Діти з аутизмом виглядають так само, як і діти без. Але вони мають свою особливу поведінку. Можуть сильно засмутитись і голосно це проявляти. Або їх дратує, коли навколо багато шуму. Це не означає, що вони невиховані. Просто їм буває важче себе контролювати.
Пам’ятайте, що не варто вживати слова «даун», «дебіл», «олігофрен» та інші подібні їм для негативної характеристики людини. Тому що це назви медичних діагнозів.
2. Чому?
- Чому виникає інвалідність? – це буде наступне очікуване питання від дитини. Чому в хлопчика аутизм? Чому в дівчинки з’явилась інвалідність?
Психологи радять не заглиблюватись в пояснення причин інвалідності. Часто вона виникає як випадок, який неможливо передбачити. Тому найкраща відповідь буде простою: «Тому що так є».
Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, наведу таку аналогію. Я навчаю англійській мові дітей від найменшого віку до 10 років. З школярами 1-4 класів ми починаємо вивчати граматику. Як пояснити дітям, чому дієслова третьої особи однини в англійській мають закінчення -s? Ніяк. Я ніяк це не пояснюю, тому що тут не може бути ніякого пояснення. Так просто є. Так склалось. Такі правила мови. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність.
(Цікаво, що у випадку з англійською пояснення «так просто є» дітям майже завжди достатньо: «А, ну є, так є». На відміну від дорослих, які марно намагаються знайти логіку в іноземній граматиці J.
3. Бачити насамперед дитину, а не інвалідність
Є чудовий французький мультфільм про Анатоля та його каструльку. Анатоль постійно носить з собою каструльку. Ніхто не знає, чому вона з’явилась. Вона була з ним завжди. Це виглядає дивно, і тому діти не прагнуть гратися з Анатолем. Анатоль був би щасливий позбутися каструльки, але не може. Йому сумно. Але одного разу він знайомиться з дівчиною, яка навчає його жити з каструлькою. Виявляється, що хоча й каструлька створює певні незручності, Анатоль може гратися та радіти, як будь-хто інший.
- В які ігри грають діти з інвалідністю, як гадаєте? – запитала я в дітей. – Чи потрібні дітям з інвалідністю спеціальні іграшки?
Діти задумались, і дехто невпевнено сказав, що напевно так, потрібні…
- А насправді ні. Діти з інвалідністю граються в ті ж самі ігри, що й діти без інвалідності. Так само люблять Лего, ляльки, футбол або ігри на планшеті. Через інвалідність їм може бути складно робити деякі речі. Або це може займати більше часу. Але їм не потрібні спеціальні ігри та спеціальні іграшки.
Бачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).
Каструлька Анатоля завжди на видноті й часом створює йому незручності.
Діти одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих.
Деякі прояви інвалідності можуть збентежити – сильні емоції, дивні звуки. Тоді варто заспокоїти дитину і без драматизації пояснити, що відбувається. Своїм спокоєм і готовністю допомогти ви продемонструєте дитині найкращу модель поведінки.
- Дівчинка плаче, тому що втомилась. Їй важко заспокоїтись. Давай відійдемо і не будемо заважати мамі заспокоїти її.
Дуже важливо акцентувати увагу на тому, що нас об’єднує. Що ми маємо спільного.
- Всі люди різні і всі чимось несхожі на інших. Кожна людина має свої особливості. Дивися, в тебе хвилясте волосся, а в мене – пряме. Ти бігаєш, а Тимко пересувається на візочку. Це нормально – бути різними. Це навіть класно! Адже тоді нам цікаво дружити і щось дізнаватись про інших людей.
- Ми різні, але ми всі любимо дивитися мультики. Давай дізнаємось, які мультики любить дівчинка?
- Тимко має інвалідність і їздить на візочку. Він любить грати в баскетбол, так само, як ти. Йому важче це робити, ніж тобі. Тому що він не може (так швидко) бігати. Але він може так само влучно закидати м’яч у сітку.
4. Підтримувати, а не жаліти
Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.
Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.
Я знаю, що тобі важко. Я поруч, щоб допомогти, якщо тобі буде потрібно.
Коли я готувалась до заняття про інвалідність з дітьми, я раптом усвідомила одну річ. Що коли веду розмову про таких людей, читаю про них, дивлюся відео, моє обличчя несвідомо стає жалісливим. Прагнення пожаліти, а не підтримати, дуже міцно засіло десь у мене всередині.
Якщо ви так само одягаєте «жалісливе обличчя», це не ваша провина. Це результат стигматизації інвалідності, яка довго панувала в нашому оточенні.
Трохи самоконтролю, і цього жалісливого ставлення можна позбутися. Передавати його дітям тим більше не варто. Тому що – див. пункт 3 – треба бачити насамперед дитину, а не інвалідність. І ми маємо вчитися говорити з нашими дітьми про це так само звичайно і спокійно, як і на будь-які інші теми.
Це нормально – співчувати батькам, які виховують дитину з інвалідністю. Бо їм справді треба докладати дуже багато зусиль. Бачити та цінувати ці зусилля, допомагати, якщо потрібно, відзначати перемоги, разом сумувати через невдачі – це все теж розмова на рівних.
Не потрібно винаходити якусь особливу поведінку. Достатньо звичайного спілкування «як завжди». З друзями – дружити, з приятелями – перекидатись привітами, незнайомцям – посміхатись.
5. Дізнаватись більше
Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.
- Чи можна заразитись інвалідністю? Чи буде в мене інвалідність, якщо я пограюся з такою дитиною?
- Ні. Інвалідність не може передатись іншій людині. Можеш через це не хвилюватись.
Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси.

Рекомендації батькам «Навчаємо своїх дітей сигналу про допомогу (як непомітно показати, що ти в біді)»

Міжнародний знак "допоможи мені" - це стриманий сигнал, який ми можемо надіслати комусь із знайомих або зовсім незнайомому нам. Він повідомляє вам, що ми є жертвою насильства. Однак ми не можемо встати і голосно кричати про допомогу. Як наслідок, нам може загрожувати жорстоке покарання від нашого мучителя, з яким ми живемо і спілкуємось щодня. Міжнародний знак "допоможи мені" Багато людей стають жертвами домашнього насильства, і пандемія також не залишила вибору, нам нікуди втекти. Жертви домашнього насильства часто залишаються самотні. Вони щодня переносять насилля своїх близьких. Вони не можуть просити допомоги, перебуваючи вдома. Саме тому цей знак був створений. Це негласний заклик про допомогу, ініційований Канадським жіночим фондом. Ми можемо зробити цей знак під час чату у відеочаті або махаючи кoмусь із вікна. Приймаючи пакунок у кур’єра або стоячи за нашим мучителем, коли він з кимось розмовляє. Нам не потрібно використовувати слова для цього. З іншого боку, виглядає так, ніби ми з кимось вітаємось або прощаємось. Людина, яка бачить цей знак і знає, що він означає, може розкодувати тихий крик про допомогу, який ховається за ним. Що робити, коли хтось показує нам цей знак? Ми не повинні показувати жодних ознак того, що щось не так. Особливо, коли за нами спостерігає людина, яка потенційно може бути насильником. Потерпілий може зіткнутися з наслідками. Закінчуємо зустріч чи розмову так, ніби нічого не сталося, потім потрібно зв’язатися з поліцією за екстреним номером 102 і пояснити ситуацію, а також повідомити, що ця людина звернулася до нас по допомогу таким чином

Насильство в сім’ї — не злочин? Ламаємо стереотипи

Зазвичай чоловіки, а інколи й жінки сприймають насильство в сім’ї через призму гендерних стереотипів на кшталт «б’є — значить любить». А отже й не звертаються до правоохоронних органів, аби отримати захист. Тим паче, що в Кримінальному кодексі не було конкретної статті, яка б чітко й однозначно встановлювала: насильство — це злочин, навіть якщо події розгортаються «в родинному колі» й нібито нікого, крім членів сім’ї, не стосуються.

Минув рік, як набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» Законодавство чітко визначає, що таке домашнє насильство та які його форми. Проте й нині діти часто стають не лише свідками бурхливих сварок та бійок батьків, а й самі зазнають знущань та побоїв. Унаслідок цього вони отримують психологічні травми, тілесні ушкодження чи навіть гинуть.

Із 11 січня 2019 року в Україні передбачена кримінальна відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства.

Відповідно до ст. 1261 Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 № 2227-VIII кримінальна відповідальність передбачена за насильство щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах, що призводить до:

· фізичних або психологічних страждань;

· розладів здоров’я;

· втрати працездатності;

· емоційної залежності;

· погіршення якості життя потерпілої особи.

Таке насильство карається:

· громадськими роботами — на строк від 150 до 240 годин;

· арештом — на строк до шести місяців;

· обмеженням волі — на строк до п’яти років;

· позбавленням волі — на строк до двох років

Інформація про визначені законом види домашнього насильства та норми кримінальної відповідальності за такі протиправні дії допоможе зламати усталені стереотипи.

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

Діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
п. 3 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

ЕКОНОМІЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
п. 4 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
п. 14 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО

Форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності
п. 15 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

ФІЗИЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

п. 17 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

Емоційне благополуччя дитини в сім’ї

Однією з умов гармонійного розвитку особистості дитини є її емоційне благополуччя. Мабуть, ви не раз помічали, як схвалення чи заохочення забезпечує малюкові гарне самопочуття і бадьорий настрій: він з радістю виконує ваші доручення, вихваляється перед іншими своїми досягненнями.

У період дошкільного дитинства виникають доброзичливі стосунки з однолітками, що також впливає на її психічний розвиток і сприяє емоційному благополуччю. З’являються нові інтереси, переживання, уподобання. І якщо в сім’ї також зберігається гарний психологічний клімат, близькі, довірливі, відверті стосунки з батьками, дитина зростає впевненою в собі, щирою, доброзичливою, вона "відкрита світу" і буде здатна у майбутньому створити власну здорову й міцну сім’ю.

Про що мають пам'ятати батьки, щоб зберегти психічне здоров'я дитини? Важливо, щоб особистісний розвиток дитини відбувався без психологічних травм. Такі травми можуть бути викликані образою, несправедливістю, побоюванням зазнати невдачі або кепкуванням, недоброзичливістю з боку старших, нерозумінням з боку батьків чи інших дорослих.

На розвитку особистості дитини в період дошкільного дитинства та її психічному здоров’ї особливо позначаються внутрішні конфлікти. Підставою для таких конфліктів може бути невідповідність між прагненнями дитини у різних сферах життєдіяльності та реальними можливостями. Наприклад, вона звикла до того, що була "кумиром", а тепер народився маленький братик чи сестричка, і вся увага зосередилась на молодшому. Усе це може спричинити роздратованість, незадоволеність, розбещеність, заздрість, якщо дорослі вчасно не помічають небажані прояви особливостей такої поведінки і не вдаються до необхідних відповідних запобіжних заходів.

Основою внутрішніх конфліктів може бути не тільки невідповідність між бажаннями і можливостями, а й прагнення будь-що зберегти зверхність.

Якщо у дитини самооцінка занижена (через негаразди вдома, погані стосунки з однолітками в дошкільному навчальному закладі, невпевненість у власних силах), то погіршення реального стану може викликати у неї почуття відчаю й безвихідності. У цих випадках особливо неприпустимі кепкування та глузування, сварки або покарання. Може відбутися психічний зрив, що, у свою чергу, може спричинити не прогнозовані вчинки, наприклад, втечу з дому або розлади здоров’я, зокрема, різноманітні неврози, чи найстрашніше - самогубство. Батькам варто з’ясувати причини зриву, підбадьорити дитину, надати їй можливість виявити завзятість і старанність. Разом з вами ваша дитина обов’язково подолає проблеми та отримає впевненість і у власних силах і віру в себе.

Невпевнену в собі, сором’язливу дитину, яка важко переживає свої випадкові негаразди слід підбадьорювати, підтримувати, зміцнювати її віру у власні сили для підвищення самооцінки. Проте необхідно пам’ятати, що надмірна увага довколишніх лише до успіхів дитини (за некритичного ставлення до її недоліків) у ряді випадків призводить до виникнення завищеної самооцінки, яку нелегко за потреби перебудувати, та й сама ця перебудова проходить для дитини важко.

Якщо самооцінка завищена, то зміна обставин (наприклад, дитина почала отримувати зауваження щодо поведінки) призводить до неконтрольованих емоційних "вибухів" і виявляється в озлобленості та звинуваченні довколишніх, які, за висловом дитини, весь час несправедливо "чіпляються", прискіпуються до неї тощо.

У разі надмірної самовпевненості дитини, почуття упередженості, зверхності над однолітками, дуже високої самооцінки потрібно зазначати її недоліки, щоб змінити установку на шанобливе ставлення до товаришів та довколишніх. Тільки таким чином може бути сформоване і правильне ставлення до себе.

На емоційному благополуччі та особистісному розвитку дитини може відбиватися і недостатнє формування в неї навичок наполегливої та систематичної праці. Звідси виникають лінощі, неорганізованість і незібраність навіть тоді, коли даються цікаві творчі завдання. Таку поведінку треба повсякчас виправляти.

Зусилля дитини під час виконання нелегкого завдання завжди підкріплюйте словами, що її підбадьорюють. Викличте віру в те, що завдання може бути виконане добре. Дитина має звикнути до необхідності зусиль і разом з тим побачити, що наполегливість старанність завжди нагороджуються успіхом. Неодмінною умовою успішного формування цінних якостей особистості дитини, її емоційного і морального благополуччя є доброзичливий, комфортний психологічний клімат у сім’ї.

Часом батьки не надають належної уваги збереженню доброзичливого психологічного клімату в родинному колі, адже головне для них - задовольнити щоденні потреби дитини (одягти її, "щоб не гірше, ніж у інших", нагодувати, подарувати іграшки тощо). Але, на жаль, не всі розуміють, що гарний настрій і бажання спілкуватися та й інші особисті успіхи дитини залежать від атмосфери, що панує вдома.

Закон, родина, дитина (моральне виховання в сім' ї )

«Діти – живі квіти землі» – так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом з іншими допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина. Виховання дітей – найважливіша область нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть діятиЗаконодавство України, а саме Сімейний кодекс в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом:

Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або

позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 150 Кримінального Кодексу України

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Ми не повинні дивитися на свою дитину як на особисту власність, ми повинні бачити в ній індивідуальність, особистість з неповторними, тільки їй належними якостями характеру і темпераменту.

Запитайте себе: виконання яких норм чекаєте Ви відвашої дитини? Чи відповідаєте Ви цим нормам? За що виступає Ваша сім'я? Який приклад Ви даєте вашій дитині? Чи виражаєте Ви часто незадоволення, лаєтесь, критикуєте інших і зупиняєтесь на негативних думках? Чи хочете Ви, щоб Ваші діти були такими? Чи Ви маєте у вашій сім'ї високі норми, живете самі відповідно цим нормам і чекаєте цього від ваших дітей? Чи розуміють вони, що людям, які належать до цієї сім'ї, необхідно відповідати Вашим вимогам, що окремі вчинки і погляди небажані?

Діти бажають бути впевненими у своїй належності до cім'ї; давайте їм можливість відчувати ваше визнання і одобрення, коли вони відповідають сімейним нормам. Люди схильні чинити те, чого від них чекають. Якщо Ви вважаєте дитину поганою, то вона підтвердить, що Ви праві.

Даєте ви шанс дитині ще раз бути доброю, і цим Ви допомагаєте дитині бути доброю.

Ви можете запитати: а для чого дитині в цьому жорстокому світі залишатися доброю? Може треба вчити ЇЇ бути хитрою, практичною, щоб вижити? Я відповідаю на це запитання. Ф.М. Достоєвський сказав таке: "Краса врятуєсвіт". Я вважаю, що світ врятує доброта. Якщо люди в своїх діях і вчинках будуть керуватися тільки розрахунком на накопичення матеріальних благ і взагалі забудуть про свою душу, якій необхідна доброта, Милосердя, Любов–ці загальнолюдськіцінності, ми" просто задихнемося від злоби, агресії і власної жорстокості! Тому, незважаючи на складності в нашому житті, економічні негаразди, виховуйте наскільки можете своїх дітей в атмосфері любові, милосердя, доброти і Ви будете для них найкращим авторитетом, неперевершеним зразком людяності. І не бійтеся, що Ваша дитина піде в життя неозброєною, з неправильними орієнтирами. Якщо ми відмовимося від любові, доброти, милосердя, ми просто перекреслимо свою людську природу.

Кожна дитина повинна знати свої права, обов’язки, розуміти і вміти пояснювати відмінність між ними. Діти повинні розуміти зв'язок між поняттями право, правило, честь, обов’язок. Ми, дорослі ,маємо сформувати в дітей розуміння того . що в своїй поведінці треба керуватися моральними нормами , знати припустимі межі дозволеного. Ми маємо сприймати свою дитину як рівну собі людину.

Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права. Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.89 р.

Кожна дитина має правом

• на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

• на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування;

• на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за нею догляд;

• на захист від жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів дій чи покарання;

• на захист від будь-якого покарання;

• на захист від сексуальних домагань;

• на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;

• на вільне висловлювання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;

• на свободу думки, совісті, віросповідання;

• на особисте життя, на недоторканність житла, таємницю кореспонденції.

Коли права, дитини порушуються

• Коли не гарантована її безпека для життя та здоров'я, « Коли її потреби ігноруються,

• Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження.

• Коли порушується недоторканність дитини.

• Коли дитину ізолюють.

• Коли дитину залякують.

• Коли вона не має права голосу у прийнятті важливого для сім'ї рішення.

• Коли вона не може вільно висловлювати свої думки й почуття.

• Коли її особисті речі не є недоторканними.

• Коли її використовують у конфліктних ситуаціях із родичами.

• Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

Діти в суспільстві найбільш уразливі. Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.

Як реагує дитина на порушення її прав?

• їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона блазнює, б'ється, замикається в собі тощо).

• її турбує особиста безпека й любов до неї.

• Вона часто буває в поганому настрої.

• Може втекти з дому

• Може вживати наркотики або алкоголь.

• Може заподіяти собі смерть.

Що батьки можуть зробити для своєї дитини

- Пам’ятати, що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

- Забезпечити її фізичну безпеку.

- Навчити її казати "Ні”, навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.

- Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

- Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями і власними думками.

- Пам’ятати про її вік та проте, що вона має особистості особливості

- Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними

Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть по

- Залучати дитину до створення сімейних правил.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися.

Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це – не усі: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.

Психологічна служба Решетилівського ЗДО я/с "Ромашка"

Страницы

Школа свідомого батьківства

Рекомендації батькам щодо взаємин з дитиною із особливими потребами

Комментариев нет:

Отправить комментарий