Пам’ятка « 10 загальних правил етикету
спілкування
з людьми з особливими потребами»
·
Розмовляючи з людиною з інвалідністю,
звертайтеся безпосередньо до неї, а не до тих, хто її супроводжує, або до
сурдоперекладача, присутнього під час розмови.
·
Коли вас знайомлять з людиною з
інвалідністю, цілком природно потиснути їй руку — навіть ті, кому важко рухати
рукою або хто користується протезом, цілком можуть потиснути руку (праву чи
ліву), що цілком припустимо.
·
Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка
погано або взагалі не бачить, обов’язково називайте себе і тих людей, які
прийшли з вами. Якщо у вас спільна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до
кого зараз звертаєтеся, і назвати себе. Обов’язково попереджайте вголос, коли
ви відходите осторонь (навіть якщо відходите ненадовго).
·
Якщо ви пропонуєте допомогу, чекайте,
поки її приймуть, а потім запитуйте, що і як робити. Якщо ви не зрозуміли, не
соромтеся перепитати.
·
Звертайтеся до дітей з інвалідністю на
ім’я, а до підлітків і старших — як до дорослих.
·
Спиратися або повиснути на чийомусь
інвалідному візку — це те саме, що спиратися або повиснути на його власникові.
Інвалідний візок — це частина недоторканного простору людини, яка його
використовує.
·
Розмовляючи з людиною, яка зазнає
труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячими, чекайте, поки
вона сама закінчить фразу. Не поправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся
перепитувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника.
·
Говорячи з людиною, яка користується
інвалідним візком або милицями, розташуйтеся так, щоб ваші та її очі були на
одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовникові не
доведеться закидати голову.
·
Щоб привернути увагу людини, яка погано
чує, помахайте їй рукою або поплескайте по плечу. Дивіться їй просто в очі,
говоріть чітко, хоча майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть
читати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся
так, щоб на вас падало світло і вас було добре видно, щоб вам нічого не
заважало і ніщо не затуляло вас.
·
Не знічуйтеся, якщо випадково сказали
«Побачимося» або «Ви чули про це..?» тому, хто насправді не може бачити або
чути. Передаючи що-небудь у руки незрячому, у жодному разі не говоріть:
«Помацай це». Натомість вживайте звичайні слова: «Поглянь на це».
Що робити, якщо дитина боїться тварин
Діти часто просять батьків завести домашнього вихованця. Але іноді трапляється, що малюки відчувають сильний страх перед тваринами. І це цілком нормально. З різних причин діти можуть боятися будь-яких певних тварин, але це суттєво заважає нормальному спілкуванню з сім'єю та друзями. Допомогти подолати цей страх буває непросто.
У багатьох із нас є ірраціональні страхи. У дорослому віці ми вчимося справлятися з ними – приймати їх чи уникати. Дітям також необхідно навчитися боротися зі страхами, і в цьому не обійтися без батьківської допомоги. Ми можемо не усвідомлювати страх дитини перед, на наш погляд, нешкідливим кошеням або милим собачкою. Але не потрібно закривати на це очі. Намагаючись з'ясувати причини дитячих страхів і допомагаючи з ними впоратися, ви досягнете порозуміння з дитиною.
Страх, фобія чи звичайна неприязнь?
У першу чергу, потрібно визначити, чи є така реакція дитини на тварин звичайним страхом перед невідомим, властивим дітям у певний період. А можливо, це серйозна фобія, яка заважає в повсякденному житті. Наприклад, якщо під час прогулянки ви з дитиною бачите сусідського собаку, малюк може сильніше стиснути вашу руку, притиснутися до вас або зовсім відмовитися йти далі.
Деякі люди, як діти, так і дорослі, просто не люблять тварин. Це байдужість, а не страх. Це цілком нормально, і до такої реакції дитини потрібно ставитися з повагою. Ви не можете змусити дитину полюбити тварин, і, якщо ця неприязнь не заважає її повсякденному життю, не варто акцентувати на ній увагу.
Основні причини страху
Якщо дитина вже вміє розмовляти, варто поговорити з нею про те, чому вона боїться тварин. Можливо, дитину доведеться якийсь час умовляти, але коли щось налякало малюка, проста розмова допоможе впоратися з проблемою. Необхідно допомогти дитині навчитися відрізняти окремий випадок від загальних закономірностей і правду від чуток. Це важливо для того, щоб відрізняти звичайні страхи від реальності. Після цього ви зможете знайти оптимальні способи боротьби зі страхами.
Перша допомога в боротьбі зі страхом
У деяких випадках дитині потрібно зустрітися віч-на-віч зі своїм страхом. Навчіть її правильно поводитися з тваринами, допоможіть отримати позитивний досвід у цій справі. Наприклад, якщо вона боїться маленьких собак – познайомте з іншою дитиною, у якої є такий собака. Так ваш малюк дізнається більше про собаку, його характер та зрозуміє, подобаються йому собаки чи ні. Спостерігаючи за собакою, взаємодіючи з ним у безпечній обстановці, дитина усвідомлює свої почуття досить швидко.
Розуміння того, що в кожної тварини, як і в людини, є свій характер, допоможе позбутися ірраціонального страху перед усіма тваринами. Повністю позбавитися від страху або фобії дуже важко, а маленькі кроки, спрямовані на це розуміння, значно полегшать страх.
Іноді, попри всі зусилля, страхи та фобії не відступають. У такому випадку не примушуйте дитину до прийняття будь-яких заходів. У багатьох дорослих теж є страхи, раціональні та ірраціональні. Вам потрібно просто прийняти страх вашої дитини й допомогти подолати його.
Дитячі страхи: від норми до патології.
Педагогічна підтримка
Психологиня Олена Черниш зазначає, що більшість дитячих
страхів є абсолютно нормальними, віковими та їх треба просто правильно прожити.
Тоді вони зазвичай проходять самі собою без зайвого втручання.
У віці від 15 до 18 років фактично всі дитячі страхи залишаються в
минулому, проте бувають і інші варіанти, коли страх переходить у
тривожно-фобічні, панічні, невротичні розлади.
Емоція страху і почуття страху
Будь-яка емоція — це реагування в контексті якоїсь ситуації. Емоція
завжди короткочасна і спрямована в зовні, тому що ми бачимо її прояв. Цікавим є
те, що саме в емоції страху найкраще відбувається сприйняття
інформації. Вона є емоцією накопичення знань, адже в ній дуже добре
функціонує пам’ять.
Почуття — це досить тривале проживання. Наприклад, почуття кохання або
почуття дружби. Там може бути представлений великий спектр емоцій. Психологиня
наголошує, що почуття страху не є деструктивним, але воно може переходити в
паталогічний стан, якщо його спонукали якісь великі подразники або поведінка
близьких дорослих призвела до того, що дитина не прожила віковий страх або
прожила його вже в досить яскравому вигляді, адже дорослі ввели її в стан
глибокої напруги.
Основні страхи у дітей в онтогенезі
Від 0 до 12 місяців:
·
Найважливіша потреба для дитини — мама
повинна бути поряд.
·
Всі страхи, пов’язані з сильними новими
подразниками.
Від 7 місяців:
·
Дитина може відчувати самотність, коли
вона розлучена з мамою, що може спонукати до деструктивних форм страху.
Від 1 до 3 років:
·
Несподівана поява чужих дорослих може
викликати страх.
·
У дитини може з’являтись страх висоти,
різких звуків.
·
Реакція на біль (може формуватись страх
лікарів).
·
Відсутність близьких поряд.
·
Страх тварин.
·
Страх рухомих об’єктів.
·
Страх стихійних явищ.
Саме в цьому віці можлива поява нічних жахіть.
Від 3 до 7 років:
Починається усвідомлення свого “Я”. Дуже важливо говорити з дітьми про
побоювання та переживання, тому, що діти в цьому віці вже досить вільно
володіють мовою. Фраза “Я розумію, що ти переживаєш” повинна стати ключовою як
для батьків, так і для вихователів. Тоді дитина відчуває вашу підтримку.
·
Усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків
(того, як дитина поводиться і як на це реагують дорослі) може призводити до
появи страху покарання.
·
З’являються страх темряви та страх смерті.
·
Страх закритих незнайомих приміщень.
·
Страх висоти, води.
·
Страх болі.
·
Страх раптових, гучних звуків.
·
Страх рухомого транспорту.
·
Страх самотності.
Школярі:
Усі страхи молодших школярів, які вони проживають, пов’язані саме з навчальною
діяльністю.
·
Страх перед діяльністю.
·
Страх негативних оцінок.
·
Страх фізичного і морального покарання.
·
Страх неуспішності.
·
Страх невідповідності очікувань дорослих.
·
Страх невдач і помилок.
·
Страх запізнень.
·
Страх темних приміщень, проявів стихій.
·
Страх ізоляції.
·
Страх чужих дорослих, які несуть загрозу.
·
Можуть зберігатись дошкільні страхи.
Ознаки
фобічного розладу
Однією
з ознак того, що страх став нав’язливим і переростає у фобію — це його
невідповідність віковій нормі.
На що ще варто звернути увагу?
·
емоційна лабільність;
·
постійна фонова
тривожність;
·
дратівливість,
агресія;
·
втрата контролю при
напруженому страху;
·
комунікативні
порушення.
Що передбачає терапія?
У першу чергу дитині необхідна
розуміюча підтримка дорослих та демонстрація власної впевненої поведінки, адже
надмірна тривожність батьків може зробити їй лише гірше. Ми можемо
розказати дітям, що теж колись через це проходили, поділитись власним досвідом.
Таким чином ми їх заспокоюємо, показуємо, що все буде нормально, проте все ж
дуже важливо також навчити дітей оцінювати ризики, де існує реальна
загроза.
Як ми допомагаємо дитині?
1.
Емоційний мікс (коли
дитина відчуває страх, а ми розбавляємо його іншими емоціями).
2.
Складання казки,
ляльковий театр.
3.
Десенсибілізація
(поступовий розвиток імунітету до страху).
4.
Співчуття,
співпереживання.
5.
Арт-терапія (творчість
допоможе перенести страх на якийсь об’єкт і таким чином допомогти дитині
прожити його).
Екзистенційні страхи
Екзистенційні страхи характерні в
основному для підлітків та дорослих, але зустрічаються і в дитячому віці. Це
особлива група страхів, які не пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями, а
скоріше з певним глибинним почуттям буття, роздумуваннями про це.
Це може бути страх темряви, смерті,
простору, невизначеності майбутнього, страх перед непізнанністю життя, страх
перед таємничими та загрозливими явищами, страх відсутності сенсу життя, страх
перед собою, перед своїми думками.
Які порушення можуть виникати, якщо ігнорувати страхи
дітей?
·
психоемоційні
порушення;
·
тривожно-фобічні
розлади;
·
невротичні порушення
(зазвичай, страх не є основою розладу, але може бути його спусковим
механізмом);
·
панічні напади.
Олена Черниш наголошує,
що надзвичайно важливо вчасно помітити зміни в поведінці дитини або якісь
особливості та звернутись до спеціаліста, бо якщо на них не звертати увагу,
вони можуть з’явитись вже в підлітковому або дорослому віці та почати руйнувати
людину.
Емоційне благополуччя дитини в сім’ї
Однією
з умов гармонійного розвитку особистості дитини є її емоційне благополуччя.
Мабуть, ви не раз помічали, як схвалення чи заохочення забезпечує малюкові
гарне самопочуття і бадьорий настрій: він з радістю виконує ваші доручення,
вихваляється перед іншими своїми досягненнями.
У
період дошкільного дитинства виникають доброзичливі стосунки з однолітками, що
також впливає на її психічний розвиток і сприяє емоційному благополуччю.
З’являються нові інтереси, переживання, уподобання. І якщо в сім’ї також
зберігається гарний психологічний клімат, близькі, довірливі, відверті стосунки
з батьками, дитина зростає впевненою в собі, щирою, доброзичливою, вона
"відкрита світу" і буде здатна у майбутньому створити власну здорову
й міцну сім’ю.
Про
що мають пам'ятати батьки, щоб зберегти психічне здоров'я дитини? Важливо, щоб
особистісний розвиток дитини відбувався без психологічних травм. Такі травми
можуть бути викликані образою, несправедливістю, побоюванням зазнати невдачі
або кепкуванням, недоброзичливістю з боку старших, нерозумінням з боку батьків
чи інших дорослих.
На
розвитку особистості дитини в період дошкільного дитинства та її психічному
здоров’ї особливо позначаються внутрішні конфлікти. Підставою для таких
конфліктів може бути невідповідність між прагненнями дитини у різних сферах
життєдіяльності та реальними можливостями. Наприклад, вона звикла до того, що
була "кумиром", а тепер народився маленький братик чи сестричка, і
вся увага зосередилась на молодшому. Усе це може спричинити роздратованість,
незадоволеність, розбещеність, заздрість, якщо дорослі вчасно не помічають
небажані прояви особливостей такої поведінки і не вдаються до необхідних
відповідних запобіжних заходів.
Основою
внутрішніх конфліктів може бути не тільки невідповідність між бажаннями і
можливостями, а й прагнення будь-що зберегти зверхність.
Якщо
у дитини самооцінка занижена (через негаразди вдома, погані стосунки з однолітками
в дошкільному навчальному закладі, невпевненість у власних силах), то
погіршення реального стану може викликати у неї почуття відчаю й безвихідності.
У цих випадках особливо неприпустимі кепкування та глузування, сварки або
покарання. Може відбутися психічний зрив, що, у свою чергу, може спричинити не
прогнозовані вчинки, наприклад, втечу з дому або розлади здоров’я, зокрема,
різноманітні неврози, чи найстрашніше - самогубство. Батькам варто з’ясувати
причини зриву, підбадьорити дитину, надати їй можливість виявити завзятість і
старанність. Разом з вами ваша дитина обов’язково подолає проблеми та отримає
впевненість і у власних силах і віру в себе.
Невпевнену в собі, сором’язливу дитину,
яка важко переживає свої випадкові негаразди слід підбадьорювати, підтримувати,
зміцнювати її віру у власні сили для підвищення самооцінки. Проте необхідно
пам’ятати, що надмірна увага довколишніх лише до успіхів дитини (за
некритичного ставлення до її недоліків) у ряді випадків призводить до
виникнення завищеної самооцінки, яку нелегко за потреби перебудувати, та й сама
ця перебудова проходить для дитини важко.
Якщо самооцінка завищена, то зміна обставин
(наприклад, дитина почала отримувати зауваження щодо поведінки) призводить до
неконтрольованих емоційних "вибухів" і виявляється в озлобленості та
звинуваченні довколишніх, які, за висловом дитини, весь час несправедливо
"чіпляються", прискіпуються до неї тощо.
У
разі надмірної самовпевненості дитини, почуття упередженості, зверхності над
однолітками, дуже високої самооцінки потрібно зазначати її недоліки, щоб
змінити установку на шанобливе ставлення до товаришів та довколишніх. Тільки
таким чином може бути сформоване і правильне ставлення до себе.
На емоційному благополуччі та
особистісному розвитку дитини може відбиватися і недостатнє формування в неї
навичок наполегливої та систематичної праці. Звідси виникають лінощі,
неорганізованість і незібраність навіть тоді, коли даються цікаві творчі
завдання. Таку поведінку треба повсякчас виправляти.
Зусилля
дитини під час виконання нелегкого завдання завжди підкріплюйте словами, що її
підбадьорюють. Викличте віру в те, що завдання може бути виконане добре. Дитина
має звикнути до необхідності зусиль і разом з тим побачити, що наполегливість
старанність завжди нагороджуються успіхом. Неодмінною умовою успішного
формування цінних якостей особистості дитини, її емоційного і морального
благополуччя є доброзичливий, комфортний психологічний клімат у сім’ї.
Часом
батьки не надають належної уваги збереженню доброзичливого психологічного
клімату в родинному колі, адже головне для них - задовольнити щоденні потреби
дитини (одягти її, "щоб не гірше, ніж у інших", нагодувати,
подарувати іграшки тощо). Але, на жаль, не всі розуміють, що гарний настрій і
бажання спілкуватися та й інші особисті успіхи дитини залежать від атмосфери,
що панує вдома.
Розвивальні ігри під час карантину
Карантин, який оголосили по всій Україні через коронавірус, значно ускладнив життя батькам.
Ну що ж, оскільки дитсадки та школи закриті, батькам потрібно розважати та навчати дітей самості.
Аби влаштувати цікаві ігри з дитиною дошкільного віку, Юлія радить приєднати всі п'ять почуттів.
Якщо прислухатися, то можна почути звуки, які не помітні у щоденній рутині.
Аби зацікавити дитину, можна запропонувати їй зібрати в кімнаті будь-які предмети, починаючи від деталей конструктора, закінчуючи — подушкою. Предмети повинні бути різного розміру та матеріалу.
Візьміть зручний ударний предмет, паличка для суші, ложка чи барабанна паличка, запропонуйте дитині постукати та послухати звук кожного вибраного предмета.
Наступним етапом буде розпізнання звуку.
Не дивлячись на предмет, по якому стукає мама або тато, дитина повинна впізнати, що це за предмет. Це дуже цікаво і корисно.
Розвиває увагу, пам'ять, вдосконалює знання про навколишній світ та слух.
Пропонуємо закріпити з дитиною кольори та відтінки.
Потрібно взяти будь-який предмет та запропонувати дитині, пошукати в кімнаті якомога більше предметів схожих за кольором. Увага дитини буде сконцентрована на пошуку предметів ідентичного кольору. Шукаючи той чи іншій колір, дитина буде запам'ятовувати предмети, які будуть зустрічатися в її полі зору. Аби дитині було цікавіше грати, можна влаштувати змагання серед членів сім'ї.
Розвиває увагу та концентрацію дитини.
ТАКТИЛЬНІ ВПредмети можна розпізнавати не тільки на дотик руками, а ще й носиком чи щічкою. Можна взяти клаптики тканини різної текстури та якості, предмети побуту чи одяг в цілому.
Зав'язавши очі дитині, батьки називають, що це за предмет, де він лежав та для чого використовується.
Наприклад, якщо це посуд, дитина повинна із зав'язаними очима знайти схожий за дотиком предмет.
Це розвиває інтуїцію, концентрацію та навчає дитину відчувати на дотик різноманітні предмети.
ЗАПАХГра «Впізнай на запах»
Скільки років дитині – стільки й ароматних «речей» потрібно підібрати.
Наприклад, чай, лимон, яблуко, часник, тощо. Чим цікавіше і докладніше батьки підберуть продукти – тим веселіша буде гра.
Інгредієнти потрібно сховати в будь-які непрозорі клаптики тканини або коробочки та баночки.
Якщо дитині понад 5 років, то можна обрати парні на запах продукти та зав'язати очі.
Завдання №1: дитина повинна розпізнати все на запах.
Завдання №2: знайти пару кожному аромату із запропонованих.
Розвиває чуття нюху, пам'ять, увагу та моторику дитини.
Разом із дитиною, можна пригадати смаки та описати їх.
А пізніше по-справжньому змішати та спробувати те почуття, що називається «очікування – реальність».
А як же приготування будь-якої страви? Дитину можна залучити до процесу готування та надати можливість спробувати складові страви на смак, а вже за обідом обговорити, який же продукт проявив себе яскравіше за всіх.
Розвиває почуття смаку, пізнання навколишнього світу та увагу дитини.
Як підсумовує психологиня, все навколишнє середовище – це привід для розвитку. Зрозуміло, що рано чи пізно діти обов'язково візьмуть для себе все, що їм потрібно для пізнання світу. Але дитині цікавіше пізнавати разом із батьками
Як пояснити дитині чому зараз краще провести час вдома.
Часто від батьків можна почути «у моєї дитини каша в роті» або «немає багатьох звуків». Причиною таких проблем у дітей часто є недостатньо розвинений фонематичний слух. Фонематичний слух – це здатність аналізувати те, що ми чуємо.
Сформовані фонематичні процеси є основою для чіткої звуковимови, правильної побудови складової структури слова, фундаментом для оволодіння граматичної сторони мовлення, успішного опанування письма і читання.
Для розвитку слухового сприймання головною умовою є розбірливе чітке мовлення дорослого, без сюсюкання та без неправильних слів якими користується дитина.
Ваше мовлення – це еталон для дитини; те, як ви розмовляєте – означає, що ви хочете щоб так говорила ваша дитина.
Фонематичний слух можна розвивати з малечку. Наспівуйте своєму дитяті колискову, адже його мозок вже у 10 місяців може проаналізувати ритм, а згодом і наспівувати мелодію за вами. Забавлянки та потішки так само розвиватимуть слух малюка. Читайте дитині казки! Ви навіть уявити не можете наскільки це впливає на фонематичний слух та розвиток мовлення загалом. Можна в грі без особливої підготовки розвивати фонематичний слух дитини.
Фонематичний слух розвивається на немовних та мовленнєвих звуках.
Підбірка ігор:
«Звукові коробочки». Разом з малюком насипте у пластикові коробочки, які ми дістаємо з Кіндер-Сюрпризу, крупу, ґудзики, скріпки, квасолю, маленькі гвинтики, половинки зубочисток…. Добре буде також роздрукувати невеликі картинки цих предметів, що всередині. Дитина по звуку повинна вгадати, що всередині і співставити з картинкою, а тоді відкрити коробочкуі перевірити себе. Можна зробити пари коробочок та шукати однаковий звук.
«Домашній оркестр». Влаштуйте музичну гру на кастрюлях, баночках, коробках, паличками по поверхні.
“Три ведмеді”. Дитина відгадує за кого з персонажів казки говорить дорослий. Більш складний варіант – дитина сама говорить за трьох ведмедів, змінюючи висоту голосу.
“Відгадай, що звучало”. Уважно послухайте з дитиною шум води, шелест газети, дзвін ложок, скрип дверей та інші побутові звуки. Запропонуйте дитині закрити очі і відгадати – що це звучало?
“Запам’ятай слова”. На столі під серветкою лежать предметні картинки або іграшки. Ви пропонуєте дитині послухати два-три слова-назви, запам’ятати їх, а потім знайти на столі відповідні картинки (іграшки).
«Слова правої і лівої ручки». Вправа зі словами-паронімами. Пароніми – це пара слів, один звук (буква) які відрізняють ці слова, наприклад, піч-ніч, вуха-муха. Для цього роздруковуємо предметні картинки. Долоні дитини повертаємо догори і кладемо одну пару картинок на них. Наприклад, на праву – картинку із зображенням суниць, а на ліву – синиць. Запитуємо де синиці. Дитина може припідняти відповідну руку вище, або сказати, що зліва.
Гра «Довгий-короткий». Готуємо набір стрічок або смужок паперу: короткі по 5-6 см та довгі – по 10-12 см. Називаємо слова (іменники), а завдання дитини визначити, яке слово за звуковим складом коротке, а яке довге. Спочатку краще брати слова, які легко відрізнити на слух, наприклад, мак, бегемот, дуб, петрушка, ключ, горобина. Як варіант, можна взяти стрічки (смужки) різних кольорів і почувши слово, яке ви назвали, дитина показує вам стрічку, колір якої буде відповідати почутому слову (це ще і розвиток уяви). Наприклад, ромашка – біла довга стрічка, лис – коричнева коротка.
Вправи для роботи з дітками з інтелектуальними порушеннями (для батьків)
Вправа «Назви 5 слів»
Мета: розвиток мислення, зосередженості, мовлення.
– Назви 5 імен хлопців. – Назви 5 імен дівчат.
– Назви 5 видів квітів. – Назви 5 видів дерев.
– Назви 5 видів фруктів/овочів.
Вправа «Злови слово»
Мета: розвиток концентрації, переключення уваги.
– Я зачитаю тобі слова, коли серед слів трапиться назва рослини, ти повинен плеснути в долоні – «зловити слово».
Варіанти слів: дорога, тигр, береза, літак, пшениця, троянда, змія, дуб, лялька, гриб, школа, шипшина, ромашка, рама, дім, машина, малина, тополя, потяг, мурашка, ваза, гвоздика, цвях, музей, гра, верба, горобець, каштан, пальма, намет, кіно, кенгуру, калина, хокей, місто, собака, волошка, глечик, молоко, тюльпан, гарбуз, ліс, ялинка, сосна, дорога, книга, музика, осика, балет, паркет, плющ, кульбаба.
Вправа «Запам’ятай і намалюй»
Мета: розвиток уваги, зосередженості, зорової пам’яті, удосконалення уміння працювати за інструкцією дорослого.
– На листку А4 намалюйте кілька геометричних фігур (коло, трикутник, чотирикутник, прямокутник, овал). Покажіть дитині:
– Розглянь уважно, які геометричні фігури зображені на листку паперу (5-8 фігур). Запам’ятай їх.
– Намалюй ті фігури, які ти запам’ятав.
Вправа «Намалюй по крапочках» ( дошкільний, молодший шкільний вік)
Мета: розвиток дрібної моторики руки, сприймання, довільної уваги.
– Обведи малюнок по крапочках. Яке зображення у тебе вийшло? (малюнки простих геометричних фігур, тварин, рослин).
Вправа «Штрихування» ( дошкільний, молодший шкільний вік)
Мета: розвиток дрібної моторики руки, сприймання, довільної уваги.
– На листку А4 намалюйте кілька геометричних фігур (коло, трикутник, чотирикутник, прямокутник, овал). Покажіть дитині:
– Назви, які фігури зображені на малюнку.
– Тобі потрібно заштрихувати ці фігури (горизонтальні/вертикальні, косі лінії).
Вправи для роботи з дітками з інтелектуальними порушеннями (для батьків)
Вправа «Назви 5 слів»
Мета: розвиток мислення, зосередженості, мовлення.
– Назви 5 імен хлопців. – Назви 5 імен дівчат.
– Назви 5 видів квітів. – Назви 5 видів дерев.
– Назви 5 видів фруктів/овочів.
Вправа «Злови слово»
Мета: розвиток концентрації, переключення уваги.
– Я зачитаю тобі слова, коли серед слів трапиться назва рослини, ти повинен плеснути в долоні – «зловити слово».
Варіанти слів: дорога, тигр, береза, літак, пшениця, троянда, змія, дуб, лялька, гриб, школа, шипшина, ромашка, рама, дім, машина, малина, тополя, потяг, мурашка, ваза, гвоздика, цвях, музей, гра, верба, горобець, каштан, пальма, намет, кіно, кенгуру, калина, хокей, місто, собака, волошка, глечик, молоко, тюльпан, гарбуз, ліс, ялинка, сосна, дорога, книга, музика, осика, балет, паркет, плющ, кульбаба.
Вправа «Запам’ятай і намалюй»
Мета: розвиток уваги, зосередженості, зорової пам’яті, удосконалення уміння працювати за інструкцією дорослого.
– На листку А4 намалюйте кілька геометричних фігур (коло, трикутник, чотирикутник, прямокутник, овал). Покажіть дитині:
– Розглянь уважно, які геометричні фігури зображені на листку паперу (5-8 фігур). Запам’ятай їх.
– Намалюй ті фігури, які ти запам’ятав.
Вправа «Намалюй по крапочках» ( дошкільний, молодший шкільний вік)
Мета: розвиток дрібної моторики руки, сприймання, довільної уваги.
– Обведи малюнок по крапочках. Яке зображення у тебе вийшло? (малюнки простих геометричних фігур, тварин, рослин).
Вправа «Штрихування» ( дошкільний, молодший шкільний вік)
Мета: розвиток дрібної моторики руки, сприймання, довільної уваги.
– На листку А4 намалюйте кілька геометричних фігур (коло, трикутник, чотирикутник, прямокутник, овал). Покажіть дитині:
– Назви, які фігури зображені на малюнку.
– Тобі потрібно заштрихувати ці фігури (горизонтальні/вертикальні, косі лінії).
Самооцінка дошкільників
Самооцінка – це ставлення людини до самої
себе. І складається це ставлення як мозаїка, з безлічі окремих фрагментів.
Самооцінка являється ядром самосвідомості, так як і пов’язаний з самооцінкою рівень
домагань. Під рівнем домагань розуміють ступінь складності цілей, які людина
ставить перед собою. Самооцінка і рівень домагань дитини виявляють великий
вплив на емоційне благополуччя, успішність в різних видах діяльності і його
поведінку вцілому. Достатньо людині продемонструвати певну невдоволеність
собою, результатами своєї діяльності, як у оточення складається враження
заниженої в неї самоповаги.
Самооцінка
у дітей складається поступово у процесі різноманітної предметно-практичної,
ігрової діяльності та спілкування зі значущими дорослими, ровесниками і має
вигляд чи то конкретного судження про себе («Я молодець! У мене вийшло!» « Я
–поганий хлопчик, я – неслухняний!»), чи емоційного стану вдоволення або
невдоволення собою (часто без вербального супроводу) – дитина засмучена,
понура, чи, навпаки, радісна, збуджена, весела. Традиційно діти дошкільного
віку схильні себе переоцінювати більшою чи меншою мірою. У цьому виявляється,
на наш погляд, велика мудрість Творця: дати можливість кожній людині в
дитинстві накопичити достатньо емоційних сил для подолання життєвих перешкод та
вироблення оптимістичних життєвих стратегій. Тому будь-які наміри підказати
дитині правильну самооцінку рішуче відкидаються нею і призводять, щонайменше,
до неприйняття та ігнорування поглядів дорослого, а у складніших випадках – до
протесту, нівелювання дорослого, включення різноманітних захисних механізмів –
брехні, агресії, витіснення.
Аналізуючи
особливості самооцінки дошкільників, частіше говорять про три її види:
конкретну (оцінка своїх умінь у конкретній діяльності ), що складається на
основі результатів своєї діяльності; загальну, що є наслідком інтеграції
уявлень про себе і складається на грунті цілісної діяльності дитини - предметно-практичної, ігрової та
спілкування з дорослими і виникає на кінець дошкільного віку; динамічну (
проміжна між конкретною та загальною). Самооцінку ще оцінюють з позиції
адекватності чи неадекватності, тобто відповідності самооцінки тим оцінкам, які
дають особистості інші люди.
Напрямом
розвитку адекватної самооцінки у дошкільному віці є шлях від конкретної до загальної, при цьому найбільшої
адекватності та реалістичності можна чекати від конкретної самооцінки.
Кожний із
компонентів самооцінки має свою лінію розвитку. У зв’язку з цим весь процес
вироблення загальної самооцінки нерівномірний і суперечливий.
У
віці двох-трьох років переважна частина самооцінок зводяться до виразу «Я
кращий за всіх». Когнітивний компонент у такій самооцінці майже відсутній, вона
служить лише способом самоствердження. Діти частіше задоволені собою і
пишаються всім , чим тільки можна: новим черевичками, тим, що сьогодні не
плакала, сама мила руки, з’їла обід. Вони перебувають у полоні
приємних вражень щодо себе, своїх взаємин з оточенням та участі в різних справах. Хоча вже в цьому віці
малюки починають відчувати межі
можливого і неможливого. Наприклад, дівчинка трьох років на прохання дорослого
повторити кілька фраз мовою, якою вона не говорить, відмовляється: « Ні, я так
не зможу! У мене не вийде!».
Діти
чотирьох років ставляться до самооцінки дещо стриманіше. Втім, слабке,
неадекватне усвідомлення своїх умінь та прагнення бути визнаним викликає
переоцінку себе, хоча досить часто вони демонструють непогані знання своїх
можливостей. Цим самим викликана переоцінка себе і п’ятирічними дітьми. А от у
віці шести років відбувається різкий стрибок у напрямі усвідомлення своїх
вмінь: самооцінка стає точнішою, обумовленішою і вже абсолютна більшість
семирічних дошкільників здатна оцінити свої вміння достатньо об’єктивно.
Розвиток
самооцінки відбувається на грунті формування у дитини диференційованих та
інтегративно - узагальнених знань про себе як внутрішніх чинників розвитку
стійких орієнтацій стосовно себе. Це означає, що об’єктивна самооцінка можлива
за умови спроможності дитини подивитися на себе, результати своєї діяльності та
спілкування ніби збоку, побачити там різні сторони, скажімо, виявлену
старанність, самостійність, їх зв’язок з кінцевим продуктом та різні сторони
якості продукту: відповідність зразку, охайність, творчість.
Встановлено,
що самооцінка складається у процесі власної практичної діяльності та під
впливом оцінок значущих людей. Причому спочатку оцінка дитиною себе та
результатів діяльності є наслідком оцінки дорослого і вона лише повторює те, що
чує від нього («Мама сказала, що я – молодець!»).
Не
менш важливою при формуванні самооцінки є мотивація досягнень. В сім’ї, в дитячому садку дитину часто
налаштовують на уникнення невдач. Як наслідок дитина весь час боїться щось
зробити чи сказати неправильно. Це викликає страх перед можливою помилкою,
розвитку тривожності, виникає невпевненість в своїх силах, знижує самооцінку і
рівень домагань.
Якщо
в ранньому дитинстві самооцінка формується під впливом батьків, то вже в 4-5
роки діти починають усвідомлювати різницю між собою та іншими дітьми,
використовуючи соціальні порівняння, тобто показник успішності в реальних видах
діяльності. Дитина, яка спілкується з однолітками, постійно отримує зворотній
зв’язок, який переконує в тому, що він потрібен іншим, що він їм подобається.
Це стосується всіх сторін життя дитини – його фізичного розвитку, соціальних
навичок, успіхів в ігровій і навчальній діяльності, емоційного тонусу,
зовнішнього обліку. Психологи показали, що якщо дитина краща хоча б в одній області, то вона, як
правило, має високу самооцінку.
На
формування позитивної самооцінки дитина, яка відвідує дитячий садок, значний
вплив мають вихователі.
Самооцінка,
сформована у дитини в дошкільному віці, зазвичай, досить стійка, але вона може
покращитися або погіршитися під впливом школи, вчителів.
Задача
батьків і вихователів заключається в тому, щоб підготувати дитину до цього
складного періоду його життя. Для цього необхідно скласти уявлення про
самооцінку і рівень домагань своєї дитини, використовуючи спостереження.
В
процесі спостереження за поведінкою дитини звертайте увагу на слідуючі
особливості, які являються свідченням низького рівня самооцінки і домагань:
1. Часті самокритичні висловлювання:
« Я не зможу цього зробити…»
2. Негативні очікування по
відношенню до ситуації суперництва: « навіщо це робити? У мене все одно буде
гірше, ніж у…»
3. Критичне відношення до успіхів
інших: «Йому просто пощастило…»
4. Небажання визнавати своєї
помилки: « Я не винен, що…»
5. Схильність підкреслювати недоліки
у інших: « А він жаліється на інших…»
6. Нездатність прийняти похвалу : «
Насправді ви так не вважаєте…»
7. Негативне відношення до дитячого
садка: « Вихователь мене не любить…»
8. Відмова від спроб добитися
якогось успіху: « Мені не цікаво...»
9. Підвищена сором’язливість, складність у спілкуванні
з незнайомими людьми.
10. Підвищена чутливість до критики:
« Все проти мене…»
А
що ж робити, щоб підвищити самооцінку дитини?
Звичайно
ж підвищити самооцінку дитини за короткий час неможливо. Необхідно щодня
проводити цілеспрямовану роботу. Звертайтесь до дитини на ім’я, хваліть її навіть за незначні
успіхи, відзначайте їх у присутності інших дітей. Однак, ваша похвала повинна
бути щирою, тому що діти, гостро реагують на фальш. Причому, дитина обов’язково повинна знати, за що її
похвалили. У будь-якій ситуації можна знайти привід для того, щоб похвалити
дитину.
Бажано,
щоб тривожні діти частіше брали участь у таких іграх у колі, як « Комплімент»,
«Я дарую тобі…», що допоможуть їм довідатися багато приємного про себе від
навколишніх, глянути на себе очима інших дітей. А щоб про досягнення кожного
учня чи вихованця довідалися оточуючі, у групі дитячого садка чи в класі можна
оформити стенд «Зірка тижня», на якому раз на тиждень уся інформацію буде
присвячено успіхам конкретної дитини.
Кожна
дитина, таким чином, одержить можливість бути в центрі уваги. Кількість рубрик
для стенду, їхній зміст і розташування обговорюється спільно дорослими і
дітьми.
У
роздягальні на шафці кожної дитини можна закріпити « Квітку
- семиквітку» ( чи « Квітку досягнень»), вирізану з
кольорового паперу. У центрі квітки – фотографія дитини. А на пелюстках, що
відповідають дням тижня – інформація про результати дитини, якими вона
пишається. Така форма роботи сприяє встановленню контактів між дітьми, тому що
вони звертаються по допомогу до товаришів, а батьки можуть дізнатися, чого ж
домоглася їхня дитина протягом дня, які в неї успіхи.
Позитивна
інформація дуже важлива і для дорослих, і для дітей, для встановлення
взаєморозуміння між ними. Причому, потрібна вона для батьків дітей будь-якого
віку.
Використання
наочної форми роботи допомагає вирішити відразу кілька педагогічних завдань,
одна з яких – підвищення рівня самооцінки дітей, особливо тих, у кого висока
тривожність.
Отже, від
того, як дитина до себе ставиться, залежить успішність її майбутнього навчання
і те, якими будуть його взаємини з однокласниками. Самооцінка – своєрідний
компонент оцінювання нашого Я. Вона може бути завищеною, заниженою, адекватною.
Адекватна
самооцінка – найбільш оптимальний варіант. Чим ближчою є наша самооцінка до
реальності, тим краще ми себе почуваємо.
Діти із
заниженою самооцінкою, як правило, зустрічаються в родинах, де батьки
дотримуються непохитної критичної позиції. Необережні мовні оцінки негативно
позначаються на ставленні дитини до самої себе:
« Ти – нечупара!», « Чому ти не можеш зробити уроки так
само швидко, як твоя сестра?», «Який ти неслухняний!».
Досить часто низька самооцінка
стає причиною низької успішності. У дитини є всі передумови для того, щоб
успішно вчитися, однак невпевненість у собі, низька оцінка своїх якостей та
вмінь не дають їй можливості виявити себе.
На
формування позитивної самооцінки дитини значний вплив може чинити вихователь.
Вчасна похвала або просто тепле слово, продумана заздалегідь вихователем ситуація успіху на занятті можуть творити
чудеса.
Мислення та його
особливості
Мислення є соціально зумовленим, пов'язаним із мовленням психічним процесом
пошуку і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого
відображення дійсності під час її аналізу і синтезу. Виникає воно на основі чуттєвого
пізнання і виходить далеко за його межі.
Мислення - процес опосередкованого і узагальненого пізнання
людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх Істотних властивостях,
зв'язках і відношеннях.
Основи мислення формуються в ранньому дитинстві. З часом
на основі наочно-дійового мислення розвивається наочно-образне, формуються
перші узагальнення, що засновані на досвіді практичної предметної діяльності і
закріплені у слові.
Загальна
характеристика мислення дошкільників
У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про
навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні і внутрішні якості, суттєві
зв'язки предметів. Старші дошкільники уже здатні робити умовислови і
узагальнення, їхнє мислення характеризує допитливість, активність тощо.
Основними напрямами розвитку мислення дошкільника є
вдосконалення наочно-дійового мислення, інтенсивний розвиток наочно-образного і
початок активного формування словесно-логічного шляхом використання мови як
засобу постановки і розв'язання інтелектуальних завдань, засвоєння наукових
понять.
У ВІЦІ приблизно 2-х років дитина вже здатна називати
один і той самий предмет кількома словами, що свідчить про формування такої
розумової операції як порівняння. На основі порівняння розвиваються індукція і
дедукція, які до 3-3,5 років досягають значного рівня розвитку. До 4-х років
мислення набуває наочно-дійового характеру, який, незважаючи на те що це
елементарний рівень, зберігається протягом усього життя. Поступово відбувається
перехід до наочно-образного мислення, яке у 4-5 років стає головним.
Найсуттєвішою особливістю мислення дитини дошкільного
віку є пов'язаність з дією перших узагальнень (дитина мислить
"діючи"). Наприклад, коли 4-5-річній дитині пропонують визначити
спільне і відмінне між м'ячиком і кубиком, їй швидше і легше це зробити,
тримаючи їх у руках, і дуже важко - подумки. Доросла людина може з'ясувати, яка
картинка зображена на кубиках, не складаючи їх, а проаналізувавши фрагменти,
зображені на кожному кубику. Дитині зрозуміти це не під силу, їй необхідно
скласти кубики.
Не менш характерною особливістю дитячого мислення є його
наочність. Дитина мислить, спираючись на доступні факти з досвіду або
спостережень. Наприклад, на питання: "Чому не можна гратися на
дорозі?" відповідає, наводячи конкретний факт: "Один хлопчик грався,
і його переїхав автомобіль ".
З часом дитина розв'язує все складніші і різноманітніші
завдання, які вимагають виокремлення і використання зв'язків, відношень між
предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, при
виконанні навчальних і трудових завдань вона не лише послуговується заученими
діями, а й видозмінює їх, отримуючи нові результати. Завдяки цьому знаходить і
використовує залежність між, наприклад, вологістю і піддатливістю глини при
ліпленні, між формою і стійкістю конструкції, між силою удару по м'ячу і
висотою його підстрибування та ін. Розвиток мислення допомагає передбачати
результати дій, планувати їх. У дитини активізуються допитливість, пізнавальні
інтереси мислення у пізнанні навколишнього світу. Ці інтереси значно ширші, ніж
завдання практичної діяльності дитини. Вона весь час ставить перед собою
пізнавальні завдання, шукає пояснення явищам, які доводиться спостерігати,
іноді вдаючись до експериментів. Усе частіше діти міркують про явища, не
пов'язані з їхнім досвідом, про які вони знають із розповідей дорослих,
телепередач, книг тощо. Не завжди їхні роздуми бувають безпомилковими, оскільки
їм не вистачає для цього знань і досвіду.
Від з'ясування простих зв'язків і відношень дошкільники
поступово переходять до пізнання і розуміння значно складніших, прихованих
залежностей. Одним із найважливіших видів таких залежностей є відношення
причини і наслідку. 3-річні діти можуть знайти лише причини, що проявляються у
зовнішньому впливі на предмет (стільчик штовхнули - він упав); 4-річні -
починають розуміти, що причиною явищ можуть бути і властивості предметів
(стільчик упав, бо у нього тільки одна ніжка); 5-б-річні - враховують і
помітні, на перший погляд, особливості предметів і їх постійні властивості
(стільчик упав, оскільки він має одну ніжку, у нього багато країв, він важкий і
не підпертий тощо).
Спостереження за перебігом явищ, аналіз власного досвіду
дій з предметами дає змогу старшим дошкільникам уточнити свої уявлення про
причини явищ, наблизитися завдяки цьому до правильнішого їх розуміння.
Розвиток розуміння причинно-наслідкових зв'язків
відбувається завдяки переходу дитини від відображення зовнішніх причин до
виокремлення прихованих, внутрішніх; шляхом трансформування
недиференційованого, глобального розуміння причин у диференційоване і точне
пояснення; у результаті відображення не поодиноких причин явища, а його
загальних закономірностей.
Розуміння дитиною нових завдань, обумовлене засвоєнням
нових знань, є обов'язковою умовою розвитку мислення. Одні знання малюк отримує
безпосередньо від дорослих, інші - з власних спостережень і діяльності,
керованих і спрямованих дорослими. Однак збагачення знань - не головна
передумова розвитку мислення, адже засвоєння їх в розв'язуванням мислиневих
завдань і відбувається у результаті міркувань. Засвоєне нове знання включається
у подальший розвиток мислення, використовується у мислительних діях для
розв'язування нових завдань.
Ще до вступу дитини до школи у неї формуються первинна
картина світу і початки світогляду. Однак пізнання дошкільником дійсності
відбувається не у понятійній, а в наочно-образній формі. Засвоєння форм
образного пізнання сприяє розумінню малюком об'єктивних законів логіки, сприяє
розвитку понятійного мислення, основою якого є формування і вдосконалення
мислительних дій, від яких залежить можливість засвоєння і використання дитиною
знань. Оволодіння цими діями у дошкільному віці відбувається за законом
засвоєння й інтеріоризації зовнішніх орієнтувальних дій. Залежно від характеру
зовнішніх дій та їх інтеріоризації мислительні дії дитини відбуваються так, як
дії з образами або дії зі знаками-словами, числами тощо.
Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію
з предметами та її результат, розв'язуючи у такий спосіб актуальне для неї
завдання. Таке мислення називається наочно-образним.
Виконання дій зі знаками вимагає абстрагування від реальних предметів, використання
слів і чисел як їх замінників. Мислення, яке виконується за допомогою таких
дій, є абстрактним, підпорядкованим правилам логіки, тому і називається
логічним.
Абстракція (лат. аbstractio - відведення) -
мислене відокремлення ознак і властивостей від предметів і явищ, яким вони
належать.
Наочно-образне і логічне мислення
уможливлюють виокремлення властивостей для різних ситуацій, правильне
розв'язання різних завдань. Образне мислення ефективне при розв'язуванні
завдань, які потребують уяви, здатності побачити через призму внутрішнього
світу. Так, дитина уявляє перетворення снігу на воду. Часто властивості
предметів і явищ є прихованими, їх неможливо уявити, але можна позначити
словами, іншими знаками. У такому разі завдання може розв'язуватись, на основі
абстрактно-логічного мислення, яке дає змогу, наприклад, з'ясувати причину
плавання тіл. Уявити плавання м'яча, дерев'яного поліна не важко, але
співвідношення питомої ваги тіла, яке плаває, і рідини можна позначити лише
словами або відповідною формулою. Використання образу у такій ситуації є
малопродуктивним.
Для використання слова як самостійного засобу мислення,
який забезпечує розв'язання розумових завдань без використання образів, дитина
повинна засвоїти вироблені людством поняття.
Поняття - знання про загальні, суттєві і закріплені у
словах ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Об'єднані у струнку систему поняття допомагають виводити
з одного знання інше, тобто розв'язувати мислительні завдання без використання
предметів або образів. Так, знаючи, що всі ссавці дихають легенями, і
з'ясувавши, що кит - ссавець, легко зробити висновок про наявність у нього
цього органа.
До того часу, доки мислення дитини є наочно-образним,
слова для неї виражають уявлення про предмети, властивості, відношення, які
вони позначають. Слова-уявлення дитини і слова-поняття дорослого істотно
відрізняються. Уявлення жвавіше і яскравіше відображають дійсність, ніж
поняття, але не такі чіткі, визначені і систематизовані як вони, не можуть
стихійно перетворитися на поняття, але їх можна використати при формуванні
понять, які діти засвоюють у процесі вивчення основ наук.
Систематичне оволодіння поняттями починається у процесі
шкільного навчання. Однак за відповідно організованого навчання деякі поняття
можуть бути засвоєні і старшими дошкільниками. Для цього необхідно насамперед
організувати особливі зовнішні орієнтувальні дії дітей з матеріалом, який вони
вивчають. При цьому малюки, як правило, повинні за допомогою власних дій
виокремити у предметах або їх співвідношеннях суттєві ознаки, які мають увійти
у зміст поняття. Далі формування понять відбувається при переході від зовнішніх
орієнтувальних дій до дій в умі. Для цього зовнішні засоби замінюють словесним
позначенням.
При утворенні абстрактних понять і зовнішні орієнтувальні
дії, і процес інтеріоризації є іншими" ніж при оволодінні наочно-образним
мисленням. Адже абстрагування пов'язане із заміною" реальної дії
розгорнутим словесним міркуванням, яке з часом відбувається не вголос, а про
себе, скорочується і перетворюється на дію абстрактно-логічного мислення, що
відбувається за допомогою внутрішнього мовлення. У дошкільному віці повноцінно
виконати такі ДІЇ ще не вдається, дитина здебільшого застосовує їх, міркуючи
вголос.
Рекомендації батькам і вихователям щодо формування у дитини позитивної, об’єктивної, здорової самооцінки
1. Любіть дитину.
Переважна більшість батьків люблять своїх дітей. У всякому разі, вони говорять про це, але дуже часто роблять помилки саме із найкращих побажань. Винятком є батьки, які завжди і у всьому вчиняють правильно по відношенню до дітей. Однак завжди потрібно намагатися відноситися до дитини з повагою і розумінням. Не слід економити на часі проведеному з дітьми: потрібно гратися з дитиною, гуляти, займатися спортом, ходити в театр, займатися господарськими справами. Всяка спільна діяльність повинна приносити радість вам і вашим дітям. Тільки щире спілкування з дитиною дає їй можливість відчути, що ви бачите в ній тільки хорошу, цікаву людину, з якою хочеться спілкуватися, дружити. Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми.
2. Розвивайте відчуття компетентності у дитини.
У вашої дитини буде об’єктивно висока самооцінка і впевненість у собі, якщо вона буде успішною в багатьох сферах діяльності. Тому потрібно постійно прагнути до того, щоб малюк вчився виготовляти щось своїми руками , вирішувати задачі, спираючись на свої можливості, щоб дитина могла пишатися своїми досягненнями. Ніхто не може бути успішним у всьому, не потрібно цього домагатися від своєї дитини. Ви повинні знаходитися в постійному пошуку тих сфер діяльності, в яких дитина може проявити себе з кращого боку і досягти гарних результатів. А якщо дитини, наприклад, не поб’є всі рекорди в плаванні, але навчиться дуже гарно малювати чи співати, його самоповага і впевненість в своїх силах будуть рости. Як відомо, один успіх обов’язково веде до наступного.
3. Більше заохочуйте і менше карайте.
Дуже важливо, щоб батьки хвалили дитину, але не менш важливо, щоб її хвалили і сторонні люди. Тому батьки повинні створити такі умови, в яких дитина могла б проявити всі свої здібності і вміння, щоб заслужити повагу навколишніх. Це підвищить дитячу самооцінку. Але існує така особливість у деяких дошкільнят: вони не терплять, коли хвалять інших, а не їх. Такі діти сприймають похвалу тільки в свою адресу; потрібно навчити їх помічати хороше в інших і не соромитися про це говорити.
Часто батьки втрачають терпіння через капризи дитини, тоді вони починають відкрито виражати своє невдоволення і навіть погрожують: « Мені не потрібен такий син», «Я віддам тебе в інтернат». Такий підхід у вихованні має негативні наслідки для дітей. Якщо діти оцінюють батьків як, суворих і бачать в них злість то день за днем їх любов по відношенню до батьків буде зменшуватися. Вони не тільки стануть неслухняними, але в їх серцях зародяться паростки ненависті.
Також шкідливі і зайві погрози в адресу дитини. Коли мати погрожує, причому перебільшуючи погрози, не реалізуючи їх, дитина бачить, що її слова це не тільки критика, їх ціль – тільки налякати малюка.
Набагато складніше домогтися того, що маленький недолік уваги з боку матері чи батька вже сам по собі був для дитини покаранням, і домогтися цього можна тільки за допомогою доброти, правильного тону розмови.
4.Надавайте дитині самостійність.
Ніколи не робіть за свого малюка те, що він може зробити сам. Дорослі не довіряють дитині робити самостійно, так як впевнені, що він зробить це погано, повільно, не охайно. Якщо за дитину завжди і все будуть робити дорослі, вона нічому не навчиться. Давайте дитині посильні доручення, за які вона особисто відповідає: виніс сміття, нагодував кішку, підмів у кімнаті. Нехай дитина набуває досвіду, закріплює самоповагу.
5. Не вимагайте від дитини неможливого.
Зберігайте рівновагу. З одного боку, необхідний досвід, вміння щось робити самостійно. З іншого боку, важливо, щоб пере загрузка не призвела до невдачі, щоб дитина не втратила віри і свої сили.
Психологи визначають самооцінку за допомогою формули:
Самооцінка = успіх
домагання
Ця формула говорить про два шляхи підвищення самооцінки. По-перше, можна підвищити самооцінку за допомогою високих досягнень і різних видах діяльності (компетентності), а по-друге – за допомогою зниження рівня домагань. Домагання дитини повинні відповідати його потенційним можливостям і здібностям, тоді він буде домагатися успіху, і його самооцінка буде адекватною (об’єктивною).
6. Виховуйте в своїй дитині впевненість в тому, що він хороша людина.
Всі батьки хочуть, щоб їх діти були щасливі, щоб у них склалися гарні відносини з іншими людьми. Так воно і буде, якщо ви навчите свою дитину творити добрі справи, отримуючи від цього задоволення. Не намагайтеся відгородити дитину від сімейних проблем. Дитина повинна вчитися допомагати іншим людям: провідати хворого друга, ходити за продуктами для хворої сусідки. В таких ситуаціях діти зможуть відчути радість і задоволення допомігши людям, вони відчують себе «дорослими», здатними відкласти особисті справи заради інших, це також допомагає підняти самооцінку.
Дитина постійно повинна отримувати практичне підтвердження того, що здатна бути відповідальною, самостійною, компетентною, доброю людиною. Тоді буде висока самооцінка і адекватний рівень домагань.
7. Менше критикуйте дитину.
Деякі батьки намагаються помітити всі промахи і невдачі дитини, що особливо негативно відзначається на самооцінці.
Наприклад, дитина: розлила чай на скатертину. «Необережний! Постійно в тебе все випадає з рук». Подібні речі називають вирази-вбивці – вони постійно вбивають в дитині самоповагу, знижують самооцінку.
Тільки підтримка за все, що робить дитина допоможе виховати впевненість в собі.
Поради батькам, які допомагають дітям у виробленні адекватної самооцінки:
- Прислухайтесь, дізнайтесь і зрозумійте поведінку дитини;
- Ставтесь до неї з повагою, приймайте її такою, якою вона є;
- Хваліть за конкретні вчинки і в конкретних ситуаціях;
-У спілкуванні з дитиною використовуйте речення з «я» замість «ти»: « мені заважає твій гамір, «Я себе погано почуваю», а не « Ти зчинив гармидер», «Ти слухаєш дуже голосно музику».
- Будьте точними в конкретних зауваженнях, не використовуйте такі фрази: «Ти завжди…», « Ти ніколи…».
- Не принижуйте своєї дитини;
- Дайте дитині незалежність і свободу вибору і покладіть на неї відповідальність за цей вибір;
- Ставтеся уважно до її потреб, почуттів, бажань, пропозицій, знань;
- Будьте добрим прикладом;
- Сприймайте дитину серйозно;
- Уникайте надмірного осуду; не давайте багато порад типу «Ти повинен» …і « тобі варто було б ».
Комментариев нет:
Отправить комментарий